Бродяга и тень - Алексей Вдовин

Они пели в унисон,

В один голос.

И на вид одним лицом

Был их образ.

Он чуть выше был ее,

Незаметно,

И немного запылен

Южным ветром.

Они шли как будто в шаг,

Как к венчанью.

Но он знал, что не гроша

За плечами.

А когда была беда

И усталость,

То земли она едва

Прикасалась.

Он не видел ее глаз

И ладоней,

Но узнал бы ее сразу

И понял.

Их роднили не ключи

Общей двери,

Свет дневной их обручил

И заверил.

Они пели, но никто

Их не слышал,

И он знал, что не о том

Песню пишет.

И упали удила,

Стыли росы,

Но она не расплела

Свои косы.

Ночь стелила им постель,

Ночь сияла,

И январская метель

Отсмеялась.

И была им пелена

Той постелью.

Он бродягой был — она

Его тенью.

Вони співали в унісон,

В один голос.

І на вид однією особою

Був їхній образ.

Він трохи вище був її,

Непомітно,

І трохи запилений

Південний вітер.

Вони йшли наче в крок,

Як до вінчання.

Але він знав, що не гроша

За плечима.

А коли була біда

І втома,

То землі вона ледве

Торкалася.

Він не бачив її очі

І долонь,

Але  дізнався би її відразу

І зрозумів.

Їх поріднили не ключі

Загальні двері,

Світло денне їх заручило

І запевнив.

Вони співали, але ніхто

Їх не чув,

І він знав, що не про том

Пісню пише.

І впали вудила,

Стили роси,

Але вона не розплела

Свої коси.

Ніч стелила їм ліжко,

Ніч сяяла,

І січнева хуртовина

Відсміялася.

І була ним заповість

Тією ліжком.

Він бродягою був — вона

Його тінню.