Солдатское письмо - Алексей Коротин

На Курской дуге соловьи не поют

Там тишь разлилась над степями,

Пред боем осталось немного минут,

И пишет солдат строчки маме...

"Родная моя, жди я скоро вернусь,

Вот только фашистов проучим,

Чтоб больше никто не посмел нашу Русь

Войною проклятою мучать.

Я только прошу, ты себя береги,

Не плачь обо мне вечерами,

Не сломят народную силу враги,

За Родину встанем рядами!"

На Курской дуге, соловьи не поют,

Снаряды безжалостно рвутся,

Немецкие танки стеною ползут,

Да стоны кругом раздаются.

Солдат против танка с гранатою встал,

В атаку других поднимая

И каждое слово, что маме писал,

По нескольку раз повторяя...

"Родная моя, жди я скоро вернусь,

Вот только фашистов проучим,

Чтоб больше никто не посмел нашу Русь

Войною проклятою мучать.

Я только прошу, ты себя береги,

Не плачь обо мне вечерами,

Не сломят народную силу враги,

За Родину встанем рядами!"

И вдруг как подкошенный наземь упал,

Сражённый свинцовою пулей,

Он только рукою письмо прикрывал,

Пока глаза смерть не сомкнула.

А где-то в Рязани, недели спустя,

Письмо мать от сына читала,

Дрожащей рукой, пред иконой крестясь,

Молитву тихонько шептала.

"Родная моя, жди я скоро вернусь,

Вот только фашистов проучим,

Чтоб больше никто не посмел нашу Русь

Войною проклятою мучать.

Я только прошу, ты себя береги,

Не плачь обо мне вечерами,

Не сломят народную силу враги,

За Родину встанем рядами!"

На Курській дузі солов'ї не співають

Там тиша розлилася над степами,

Перед боєм лишилося трохи хвилин,

І пише солдат рядки мамі...

"Рідна моя, чекай я скоро повернуся,

Ось тільки фашистів провчимо,

Щоб більше ніхто не наважився на нашу Русь

Війною проклятою мучити.

Я тільки прошу, ти себе бережи,

Не плач про мене вечорами,

Не зламають народну силу вороги,

За Батьківщину станемо рядами!"

На Курській дузі, солов'ї не співають,

Снаряди безжально рвуться,

Німецькі танки стіною повзуть,

Та стогони навколо лунають.

Солдат проти танка з гранатою встав,

В атаку інших піднімаючи

І кожне слово, що мамі писав,

По кілька разів повторюючи...

"Рідна моя, чекай я скоро повернуся,

Ось тільки фашистів провчимо,

Щоб більше ніхто не наважився на нашу Русь

Війною проклятою мучити.

Я тільки прошу, ти себе бережи,

Не плач про мене вечорами,

Не зламають народну силу вороги,

За Батьківщину станемо рядами!"

І раптом як підкошений додолу впав,

Вражений свинцевою кулею,

Він тільки рукою листа прикривав,

Поки очі смерть не зімкнула.

А десь у Рязані, через тижні,

Лист мати від сина читала,

Тремтячою рукою, перед іконою хрестячись,

Молитву тихенько шепотіла.

"Рідна моя, чекай я скоро повернуся,

Ось тільки фашистів провчимо,

Щоб більше ніхто не наважився на нашу Русь

Війною проклятою мучити.

Я тільки прошу, ти себе бережи,

Не плач про мене вечорами,

Не зламають народну силу вороги,

За Батьківщину станемо рядами!"