Поздняя зима - Алексей Коротин

Смеялась осень безмятежная,

Фокстротом медленно шурша…

Мы звали зиму белоснежную,

Но вот в беспамятстве она.

Кричали шалую по имени,

Корили под смешным дождём…

И все ж несчастную мы приняли,

Забывшись удивлённым сном.

Поздняя зима,

Поздняя такая.

Поздняя любовь

На осколках тает.

Поздняя зима

Время догоняет.

Поздняя любовь

В двух шагах от рая…

Январь по-царски был помилован:

Под утро все же выпал снег

И все деревья - в белых лилиях…

Так расписался счастья век.

Спеши ко мне, скользя фокстротами,

Забыв про алгебру судьбы.

Мы в осень – просто пешеходами

И конькобежцы – у зимы…

Поздняя зима,

Поздняя такая.

Поздняя любовь

На осколках тает.

Поздняя зима

Время догоняет.

Поздняя любовь

В двух шагах от рая…

Поздняя зима,

Поздняя такая.

Поздняя любовь

На осколках тает.

Поздняя зима

Время догоняет.

Поздняя любовь

В двух шагах от рая…

Поздняя зима...

Сміялася осінь безтурботна,

Фокстротом повільно шаруділо.

Ми кликали зиму білу,

Але ось у непритомності вона.

Кричали пусту на ім'я,

Корили під смішним дощем.

І все ж таки нещасну ми прийняли,

Забувши здивований сном.

Пізня зима,

Пізня така.

Пізнє кохання

На уламках тане.

Пізня зима

Час наздоганяє.

Пізнє кохання

За два кроки від раю…

Січень по-царськи був помилований:

Під ранок все ж таки випав сніг

І всі дерева – у білих ліліях…

Так розписався щастя повік.

Поспішай до мене, ковзаючи фокстротами,

Забувши про алгебру долі.

Ми восени – просто пішоходами

І ковзаняри – біля зими…

Пізня зима,

Пізня така.

Пізнє кохання

На уламках тане.

Пізня зима

Час наздоганяє.

Пізнє кохання

За два кроки від раю…

Пізня зима,

Пізня така.

Пізнє кохання

На уламках тане.

Пізня зима

Час наздоганяє.

Пізнє кохання

За два кроки від раю…

Пізня зима...