Кукушка - Александр Шапиро

Ну, что кукушка ты опять кукуешь мне,

В лесу осеннем забираешь мой покой,

Я так хотел придумать песню о весне,

Чтобы печаль с души снимала, как рукой.

Ну, что кукушка ты мне душу теребишь,

Я не хочу с тобой судьбу свою делить,

Что ты годами мне по темечку стучишь,

Я без тебя решу, как быть мне, иль не быть.

Пусть пролетает день за днем,

Я не хочу грустить о том,

Что где-то ждут меня нелегкая с кривою.

Постой, кукушка, замолчи,

Ты мне о бедах не кричи,

Твои старания ничего, поверь не стоят.

Все может в жизни выйти эдак, а не так,

И средь весны порой повалит белый снег,

И все дела у нас идут наперекосяк,

И застывает дождь слезами на окне.

Не все дороги заросли полынь травой,

Бокал наполнится опять хмельным вином,

И свет удачи, он уже не за горой,

А в крайнем случае, всего лишь, за холмом.

Пусть пролетает день за днем,

Я не хочу грустить о том,

Что где-то ждут меня нелегкая с кривою.

Постой, кукушка, замолчи,

Ты мне о бедах не кричи,

Твои старания ничего, поверь не стоят.

Не оборвется песня, ей ли не лететь,

Струна не лопнет, и рука еще крепка,

Мне надо все отжить и многое допеть,

Как говорится, «От звонка, и до звонка».

Так, что кукушка не кричи, как воронье,

Не хватит прыти, чтоб добро переломать,

Оставь себе свое, а мне отдай мое,

Я буду снова пить весну и ей дышать.

Пусть пролетает день за днем,

Я не хочу грустить о том,

Что где-то ждут меня нелегкая с кривою.

Постой, кукушка, замолчи,

Ты мне о бедах не кричи,

Твои старания ничего, поверь не стоят.

Ну, що зозуля ти знову кукуєш мені,

У лісі осіннім забираєш мій спокій,

Я так хотів придумати пісню про весну,

Щоб сум із душі знімав, як рукою.

Ну, що зозуля ти мені душу смикаєш,

Я не хочу з тобою долю свою ділити,

Що ти роками мені по теменьку стукаєш,

Я без тебе вирішу, як бути мені, чи не бути.

Нехай пролітає день за днем,

Я не хочу сумувати за тим,

Щось десь чекають на мене нелегка з кривою.

Стривай, зозуля, замовкни,

Ти мені про біди не кричи,

Твої старання нічого, повір не стоять.

Все може в житті вийти так, а не так,

І серед весни часом повалить білий сніг,

І всі справи у нас ідуть навперекій,

І застигає дощ сльозами на вікні.

Не всі дороги заросли полин травою,

Келих наповниться знову хмільним вином,

І світло удачі, воно вже не за горою,

А в крайньому випадку, всього лише, за пагорбом.

Нехай пролітає день за днем,

Я не хочу сумувати за тим,

Щось десь чекають на мене нелегка з кривою.

Стривай, зозуля, замовкни,

Ти мені про біди не кричи,

Твої старання нічого, повір не стоять.

Не обірветься пісня, їй не летіти,

Струна не лопне, і рука ще міцна,

Мені треба все віджити і багато допіти,

Як кажуть, «Від дзвінка, і до дзвінка».

Так, що зозуля не кричи, як вороння,

Не вистачить спритності, щоб добро переламати,

Залиш собі своє, а мені віддай моє,

Я знову питиму весну і їй дихати.

Нехай пролітає день за днем,

Я не хочу сумувати за тим,

Щось десь чекають на мене нелегка з кривою.

Стривай, зозуля, замовкни,

Ти мені про біди не кричи,

Твої старання нічого, повір не стоять.