Островитянка - Александр Кутиков

Вот она, от мира вдалеке

На песке вновь рисует чье-то имя

Шлейф небес сжав в руке.

Ей не слышен даже океан

Сквозь туман видно яхту

И красив как юный бог, капитан.

В блеске света

В синем шелке волн

С нею он,

Но как прежде, голос улиц глушит сон

Хрупкий сон

Ось вона, від світу вдалині

На піску знову малює чиєсь ім'я

Шлейф небес стиснувши в руці.

Їй не чутний навіть океан

Крізь туман видно яхту

І красив як юний бог, капітан.

У блиску світла

У синьому шовку хвиль

З нею він,

Але як раніше, голос вулиць глушить сон

Крихкий сон