Poema - Alberto Cortez

Es bella…, más bella…, muy bella…

Es hoy…, es mañana…, es ayer…

Es roca… y es mirlo…, es estrella…

Es irse…, quedarse…, volver…

Es hierba y es rama…, da sombra…

Es agua que calma la sed…;

Lejana…, es mía…, me nombra…

Me espera…, me sabe…, me ve…

Estalla…, se esconde…, se aleja…

Es ser o no ser…, ella es…

Y es tanto, que siempre regresa…

Y el antes…, se vuelve… después…

Me conoció, cuando tuvo sospechas de que vendría…

Y ella sabía que llegaría… ¡Ah si sabía…

Y luego…, tiempo…, corrieron los años y me fui un día…

Y ella sabía que volvería… ¡Ah si sabía… mi madre…

Es bella…, más bella…, muy bella…

Es hoy…, es mañana…, es ayer…

Es roca… y es mirlo…, es estrella…

Es siempre y es más…, es mujer…

Красиво..., прекрасніше..., дуже красиво...

Це сьогодні..., це завтра..., це вчора...

Це рок... і це дрізд..., це зірка...

Це йде..., залишається..., повертається...

То трава, то гілка..., тінь дає...

Це вода, що втамовує спрагу...;

Далеко... це моє... воно називає мене...

Він мене чекає... він мене знає... він мене бачить...

Вибухає..., ховається..., віддаляється...

Бути чи не бути... вона...

І так багато, що завжди повертається…

І до... стає... після...

Він зустрів мене, коли мав підозри, що я приїду...

І вона знала, що це прийде... О так, вона знала...

А потім... час... минали роки, і одного дня я пішов...

І вона знала, що він повернеться... О так, вона знала... мама...

Красиво..., прекрасніше..., дуже красиво...

Це сьогодні..., це завтра..., це вчора...

Це рок... і це дрізд..., це зірка...

Це завжди і це більше..., це жінка...