A Daniel, un chico de la guerra - Alberto Cortez

A m los dieciocho

me pasaron de largo,

estrenando opiniones,

intenciones y cantos.

Como todos los chicos,

con el puo cerrado

y en las puertas abiertas

el futuro esperando.

Al tuyo, bruscamente

te lo desamarraron

y te hiciste a la niebla

en el mar del espanto.

Encallaron tus sueos… Daniel

en la turba y el barro.

Fue la muerte bandera…

y la vida un milagro.

Lo mo fue distinto… Daniel…

lo mo no fue nada.

Yo no tengo esa sombra…

que vaga en tu mirada.

Mi batalla fue el riesgo

de un machete escondido

y mi pozo de zorro,

un amor y un olvido.

Mi fusil, las pintadas

en los muros vacos

y el morir por la Patria,

un discurso florido.

Tu excusa de ser hombre:

algo ms que el motivo

de la barba y el porte

y el salir con los amigos,

fue volverte habitante… Daniel

de la lluvia y el fro;

asumir el naufragio

con los cinco sentidos.

Lo mo fue distinto… Daniel…

lo mo no fue nada.

Yo no tengo esa sombra…

que vaga en tu mirada.

Mi asunto fue un asunto

de madre preocupada

que no fuera muy tarde

el regreso a la casa.

De domingo a domingo

me peinaba las alas,

sin andar cada jueves

reclamando su alma.

La tuya, sin embargo,

agotaba hasta el alba

las escasas noticias

de las islas lejanas.

Un indicio cualquiera… Daniel

un rumor que saltara,

por pequeo que fuera…

era ya la esperanza.

Lo mo fue distinto… Daniel…

lo mo no fue nada.

Yo no tengo esa sombra…

que vaga en tu mirada.

El tiempo ir trayendo

la amnesia inexorable.

Habr muchas condenas

y pocos responsables.

Dirn que fue preciso,

dirn, «„inevitable“»,

y al final como siempre

ser Dios el culpable.

La historia necesita

en sus escaparates,

ocultar el trasfondo

de tanto disparate.

No es tuya la derrota… Daniel

no cabe en tu equipaje,

їAcaso las gaviotas…

otra vez en el aire?

Lo mo fue distinto… Daniel…

lo mo no fue nada.

Yo no tengo esa sombra…

que vaga en tu mirada.

Мені вісімнадцять

вони пройшли повз мене,

прем'єрні думки,

наміри та пісні.

Як і всі хлопці

зі стиснутим кулаком

і у відчинених дверях

чекає майбутнє.

своїм, різко

вони його розв'язали

і ти став туманом

в морі страху

Твої мрії розбилися... Данило

в торфі і грязі.

Це була смерть прапора...

а життя - диво.

Мій був іншим... Даніель...

моє було нічого.

У мене немає тієї тіні...

що блукає в твоїх поглядах

Моя битва була ризиком

прихованого мачете

і моя лисяча яма,

любов і забуття.

Моя рушниця, графіті

в порожніх стінах

і вмирати за Батьківщину,

квітчаста мова

Ваше виправдання тому, що ви чоловік:

щось більше ніж причина

бороди і постановки

і гуляти з друзями,

Воно ставало мешканцем… Даніель

від дощу і холоду;

взяти на себе крах

з п'ятьма почуттями.

Мій був іншим... Даніель...

моє було нічого.

У мене немає тієї тіні...

що блукає в твоїх поглядах

Мій роман був романом

стурбованої матері

щоб не було пізно

повернення додому.

З неділі на неділю

Я розчесала крила

без прогулянок щочетверга

вимагаючи його душу.

Ваш, однак,

виснажений до світанку

мізерні новини

з далеких островів.

Будь-яка підказка... Даніель

чутки, що підскочили,

незалежно від того, наскільки маленький...

це вже була надія.

Мій був іншим... Даніель...

моє було нічого.

У мене немає тієї тіні...

що блукає в твоїх поглядах

Час принесе

невблаганна амнезія.

Буде багато речень

і мало відповідальних.

Скажуть, що точно,

скаже, ««неминуче»»,

а в кінці як завжди

бути Богом винуватцем.

Історія потребує

у своїх вікнах,

приховати фон

стільки дурниць

Поразка не твоя... Данило

не поміщається у ваш багаж,

Можливо, чайки...

знову в повітрі?

Мій був іншим... Даніель...

моє було нічого.

У мене немає тієї тіні...

що блукає в твоїх поглядах