Riddle of Life - Akala, Ayanna Witter-Johnson

Who can read the riddle of life

It’s a tale told by an idiot, still we can’t figure it

Maybe the simplistic things

That is where the wisdom is

Freedom only has meaning if you know what a prison is

All we see is differences, death don’t distinguish ‘em

Flickering flame to the brightest light it extinguish ‘em

Then its gone little spec gone forever

The soil that covers bones decomposes whoever

Whether you’re rich or you’re clever

A buyer or seller could not trade what they made for another day even as a slave

The heathen is made by believers enraged

As a gauge to find a way, to deceive us in wage

From the, screen to the page, to the wall of a cage

I wonder if what we say

Ever really has changed

Because, we ain’t got a clue from whom that we came

But giving it names is one of the ways that we entertain

Deeper and deeper I go searching for something unknown

Wander the road take my soul standing for something I love

Who can read the riddle of life

I have wondered many times if Shakespeare was right

And it signifies nothing

Just that heaven’s bluffing

But the jokes on us cos we discuss all this deeper stuff

Cos it all just eventually, turns into dust

Must we change our disgust for the lust of depravity?

And adjust our (?) cusp of reality

I ain’t sussed enough to give myself clarity

But I do know enough not to trust any charity

Cos the, language of death

Is spoken, by a golden breath

I know that I am golden but I am not hoping to be next

Yes, I do cling to this vanity

And I dip my pen in the ink of insanity

When mind numbing disparity

Passes as normality

The comedy of history is we don’t see it’s a tragedy

Who can read the riddle of life

We ain’t given equipment for recognising the signs

So lines are unclear

Trying to undo tears is near enough impossible

We’re clung to fear

The cost of letting go, is less than we know

But still, it’s way more than we are willing to show

So we cling harder, my mother and my father

As if, they’re the only ones that gave birth to a child

They say, life is a gift but I don’t know if it is

Not because I’m pissed I literally don’t know what it is

Are we spirits from another realm cast down into this world?

Or just animals focused on how we feed ourselves

Heaven or hell what’s the perspective?

A strong desire to return to the source and we call it a death wish

But maybe, they have just settled the riddle

No beginning or end but there’s a life in the middle

Хто вміє прочитати загадку життя

Це казка, яку розповідає ідіот, але ми не можемо її зрозуміти

Можливо, спрощені речі

Ось де мудрість

Свобода має значення, лише якщо ви знаєте, що таке в’язниця

Все, що ми бачимо — це різниці, смерть не розрізняє їх

Миготливе полум’я до найяскравішого світла, воно їх гасить

Тоді його маленька специфікація зникла назавжди

Грунт, що вкриває кістки, розкладає кого завгодно

Незалежно від того, багатий ти чи розумний

Покупець чи продавець не міг обміняти зроблене на інший день, навіть будучи рабом

Язичників виводять віруючі в лють

Як помірник знайти шлях, обдурити нас за платою

Від екрана до сторінки, до стіни клітки

Цікаво, що ми скажемо

Колись дійсно змінився

Тому що ми не маємо поняття, від кого ми прийшли

Але дати їм імена — це один із способів розважитися

Все глибше й глибше я йду в пошуках чогось невідомого

Блукайте дорогою, заберіть мою душу за те, що я люблю

Хто вміє прочитати загадку життя

Я багато разів замислювався, чи правий Шекспір

І це нічого не означає

Просто цей небесний блеф

Але жарти над нами, бо ми обговорюємо все це глибше

Тому що зрештою все перетворюється на пил

Чи повинні ми змінити нашу огиду на жагу до розбещення?

І налаштувати нашу (?) межу реальності

Я недостатньо впевнений, щоб дати собі ясність

Але я знаю достатньо, щоб не довіряти жодній благодійності

Бо мова смерті

Промовляється золотим подихом

Я знаю, що я золотий, але не сподіваюся бути наступним

Так, я чіпляюся за це марнославство

І я занурюю перо в чорнило божевілля

Коли розум заглушає невідповідність

Проходить як нормальний

Комедія історії — ми не бачимо, що це трагедія

Хто вміє прочитати загадку життя

Нам не надано обладнання для розпізнавання знаків

Тому лінії нечіткі

Намагатися відірвати сльози майже неможливо

Ми чіпляємося за страх

Ціна звільнення є меншою, ніж ми знаємо

Але все одно це набагато більше, ніж ми хочемо показати

Тож ми чіпляємося сильніше, моя мама й мій тато

Ніби вони єдині, хто народив дитину

Кажуть, життя — подарунок, але я не знаю, чи це

Не тому, що я розлючена, я буквально не знаю, що це таке

Чи ми духи з іншого царства скинуті в цей світ?

Або просто тварини, які зосереджені на тому, як ми годуємо себе

Рай чи пекло, яка перспектива?

Сильне бажання повернутися до джерела, і ми називаємо це бажанням смерті

Але, можливо, вони щойно розгадали загадку

Немає початку чи кінця, але є життя посередині