Спички - Адвайта, Loc-Dog

Всё-таки дают надежду

Промокшие спички

Дотянуть ещё немного до утра

В моих песнях часто

Бывают многоточия,

Но завтра верю

Завтра — не так как вчера,

А помнишь

Тёртые улицы наши

Свет окон в темноте, стук дверей, Апрель

Кто-то шлёт приветы

Надписью в подъезде,

А этот бездарь вечерами в суете

Вот же детство — Да, были времена

Не стыдно говорить, когда бывает снова десять,

А этот внутри за мои года

Не ломала меня, а делала сильней

Спасибо, мам — всё так же буду помнить вечно

Отец, я рядом, дела по-тихой, как всегда

Всё-таки дают надежду мокрые спички

Дотянуть ещё немного до утра

Остановить нас и вернуть назад

Повернуть время вспять и поменять,

А потом вспоминать и говорить

Кем когда-то были

И кем нам быть

Ты знай

Если долго затянется чёрная слепая ночь

Я приду в твою душу с фонариком

Чтобы потерянное ранее найти помочь

Само собой потом наступит утро

В котором мы будем смеяться сами над собой

Как нам казалось много лет, что мы одни в пустыне

Вспыхнет по-новой золотой огонь,

А то, что нам мешало жить и накалялось стынет

И мы простые — там где всё кипит и крутится

Внимание обратить успеем, встретившись на улице

Что мы родные

Все-таки дають надію

Промоклі сірники

Дотягнути ще трохи до ранку

У моїх піснях часто

Бувають крапки,

Але завтра вірю

Завтра—не як учора,

А пам'ятаєш

Терті вулиці наші

Світло вікон у темряві, стукіт дверей, Квітень

Хтось шле привіти

Написом у під'їзді,

А цей бездар вечорами в метушні

Ось ж дитинство — Так, були часи

Не соромно говорити, коли буває знову десять,

А цей всередині за мої роки

Не ламала мене, а робила сильніше

Спасибі, мам— все так пам'ятатиму вічно

Батько, я поруч, справи по-тихій, як завжди

Все-таки дають надію мокрі сірники

Дотягнути ще трохи до ранку

Зупинити нас і повернути назад

Повернути час назад і змінити,

А потім згадувати і говорити

Ким колись були

І ким нам бути

Ти знай

Якщо довго затягнеться чорна сліпа ніч

Я прийду в твою душу з ліхтариком

Щоб втрачене раніше знайти допомогти

Само собою потім настане ранок

У якому ми будемо сміятися самі над собою

Як нам здавалося багато років, що ми одні в пустелі

Спалахне по-новому золотий вогонь,

А те, що нам заважало жити і розжарювалося холоне

І ми прості — там де все кипить і крутиться

Увагу звернути встигнемо, зустрівшись на вулиці

Що ми рідні