Naphtalia - Abduction

Sur le cadran des heures

Les ombres dansent, les ombres règnent

Quand rêves et veilles s’unissent

Les flots d’aise, de peine, que l'épuisement libère

Au faîte du geste, sur la toile blanche qui dit au peintre «Tu n’es capable de

rien «Comment décrire ce que même les sens peinent à saisir?

La raison fondre dans un amas de couleurs

La muse enivrante murmure des songes de splendeur

À l’esprit faible qui la mande et à elle se rend

Les ombres s’allongent aux heures les plus sombres

L’exécution tempère, tempère le tourment

Et comble en un instant, comble la béance immanente

Le contentement à l'épreuve de l’immense

L’inachevé prohibant le silence

Un regard sur la spirale de son ouvrage, un ciel de vertige flamboyant

Achève par le détail la veillée angoissante, rythmant de la pointe imprégnée

ses élans

Repentant des échecs et énièmes faux espoirs

Les nuées noires s’envolent des champs d’orage qu’il sème

À l’aphélie des siens pour atteindre un ciel si froid

Lui dont les ailes si adroites disparaissent en pluie de cendres

Le spectre des heures défile comme s'éloignent les années

«Et le peintre en somme ne dit rien, il se tait, et je préfère cela "

Naphtalia (x9)

На годинниковому циферблаті

Тіні танцюють, тіні панують

Коли єднаються мрії і ява

Хвилі легкості, смутку, які вивільняє втома

На висоті жесту, на білому полотні, який говорить художнику: «Ти не здатний

ніщо "Як описати те, що навіть відчуття не можуть осягнути?

Розум тане в скупчення кольорів

П'янка муза шепоче мрії про блиск

Слабкому духу, що благає її і їй здається

Тіні подовжуються в найтемніші години

Страта загартовує, заспокоює муки

І заповнює вмить, заповнює іманентну прогалину

Задоволення піддається величезному випробуванню

Незакінчена заборонна тиша

Погляд на спіраль його роботи, небо палаючого запаморочення

Доповнює деталі агонічну вігілію, акцентуючи просочений наконечник

його імпульси

Розкаяння в невдачах і хибних надіях

Чорні хмари відлітають від буремних полів, що сіє

До свого афелію, щоб досягти такого холодного неба

Той, чиї спритні крила зникають під дощем попелу

Примара годин прокручується, як роки зникають

«А художник, коротше кажучи, нічого не говорить, він мовчить, і я так люблю»

Нафталія (x9)