Les frissons des cimes - Abduction

D’un bleu régalien au nadir enflammé, étendards élimés tâchés de sang

Anciens champs de gloire de lys parés, du blanc pur l’or au cœur frappé

Par décret d’assemblée, dans les loges sanglantes, l’expiation par la mort est

votée

Par les sermons de juges conjurés aux serments abjurés

Enfermé

Dans une tour de silence

Loin, loin de tous les siens

Froide solitude imposée dans l’ombre

Avant que le soleil ne poigne, le dernier matin

Pardonner, pardonner sans oublier, attendre l’aube et subir la nuit

Ressasser la trahison

Venue estafiller le blason

D'épines la couronne est ornée, le ponant se soulève

Défiant les lumières aveuglantes, violentes qui créent l’ombre d’un tyran

À l’aurore, s'éclaircit l’hiver quand s’assombrissent les âmes

Mourir s’il le faut, pour eux

Ascension éternelle, sereine, dos au vent, ultimes mots glanés sous les

tambours grondants

À la grandeur le déshonneur au pardon l’insulte, à l'épreuve du silence les

cimes frissonnantes

Une seconde d'éternité suspendue sous la lame fendant l’air, les mains liées

mais altier

Qu’un éclair d’argent achève

Королівський синій у вогненному надирі, потерті штандарти, заляпані кров’ю

Стародавні поля слави прикрашених лілій, чисте біле сердечне золото

За декретом зборів, у кривавих ложах спокута смертю

проголосували

За проповідями заклятих суддів до зневірених присяг

Закрийся

У вежі тиші

Далеко-далеко від усіх своїх людей

Холодна самотність, накладена в тіні

Перед тим, як сонце схопить, останній ранок

Прощай, прощай не забуваючи, дочекайся світанку і перенеси ніч

Зупиніться на зраді

Прийшов рубати герб

Шипами корона прикрашена, поні піднімається

Кинувши виклик сліпучому, жорстокому світлу, що відкидає тінь тирана

На світанку зима світлішає, коли душі темніють

Померти, якщо потрібно, за них

Вічний, спокійний підйом, назад до вітру, останні слова, зібрані під

гуркіт барабанів

До величі безчестя до прощення образи до випробування мовчанням

трепетні вершини

Секунда вічності зависла під лезом, що розсікає повітря, зі зв’язаними руками

але пихатий

Це срібний спалах завершує