Эпилог - Ольга Кормухина

Вот и все сначала до конца, пройден долгий путь к сердцам.

Пройден путь и грустно мне чуть-чуть вслед смотреть моим мечтам.

Вдаль, вдаль без следа уходят они, где, где как бенгальские огни,

Ни гаснут в фиолетовой ночи, но, жив еще огонь моей свечи.

Вот и все эхом прошлых дней, смолкнет музыка сейчас.

Но свеча горит в руке моей, отражая звездам глаз.

Ночь, ночь обещает новых звезд, но, жаль только скоро расцветет.

И в предрассветном небе, как и дом, свет дум и звезд напишет эпилог.

Роль, роль моя вдохновенна, но, но опустеет сцена.

Ночь схлынет как лучи прожекторов, в дар мне, оставив только грусть стихов.

Но светит в ночи, луч талой свечи.

Вот и все сначала до конца, пройден долгий путь…

От і все спочатку до кінця, пройдений довгий шлях до сердець.

Пройдено шлях і сумно мені трохи слідом дивитися моїм мріям.

Вдалину, вдалину без сліду йдуть вони, де, де як бенгальські вогні,

Ні гаснуть у фіолетової ночі, але, живий ще вогонь моєї свічки.

От і все луною минулих днів, змовкне музика зараз.

Але свічка горить у моїй руці, відбиваючи зіркам очей.

Ніч, ніч обіцяє нових зірок, але, шкода скоро розквітне.

І в передсвітанковому небі, як і будинок, світло дум і зірок напише епілог.

Роль, моя роль натхненна, але, але спустіє сцена.

Ніч схлине як промені прожекторів, вдар мені, залишивши тільки сум віршів.

Але світить уночі, промінь талої свічки.

От і все спочатку до кінця, пройдений довгий шлях ...