Топливо - 7Раса

Я не хочу об этом думать,

Не хочу вспоминать,

Кому-то всё это поведать

И заново переживать.

Не осталось никого,

Кого б я мог любить,

И я не вижу ничего,

Что заставляло бы жить.

А время тащится по кругу, что сегодня, что вчера,

И я стал узником я проклят в каком-то дне сентября.

Меня размоет дождь, или раздавят облака.

Я должен уехать, цена билета одна — жизнь…

Я придумал эти песни,

Так как я хотел,

Но всё это пустое,

Даже то, что не успел.

И серый день мой

Не согреть ни пойлом, ни травой,

Ни психотропными полётами,

Ни ядерной зимой.

Я смотрю на своё тело наверно это просто сеть.

Я ненавижу его — оно должно умереть.

И я с тоской смотрю на птиц,

Покидающих нас стай.

А мы здесь только для того, чтобы качать кайф?

Моя последняя обитель — осень — мой вечный зов.

Мои глаза наполняет красно-жёлтая кровь.

Уже не чувствую боли, лишь усталость и грусть

И уверенность в том, что сюда я не вернусь.

Мои руки опустились как плети до колен.

Я помню лишь униженье и череду ваших измен.

Я заебался (заблудился) искать в чужих ученьях свет.

Иллюзии надежды в прошлом — будущего нет…

Я не хочу про це думати,

Не хочу згадувати,

Комусь це все розповісти

І знову переживати.

Не залишилося нікого,

Кого б я міг любити,

І я не бачу нічого,

Що змушувало би жити.

А час тягнеться по колу, що сьогодні, що вчора,

І я став в'язнем я проклятий в якось дні вересня.

Мене розмиє дощ, або роздавлять хмари.

Я повинен поїхати, ціна квитка одна життя.

Я придумав ці пісні,

Бо я хотів,

Але все це порожнє,

Навіть те, що не встиг.

І сірий день мій

Не зігріти ні пійлом, ні травою,

Ні психотропними польотами,

Ні ядерної зими.

Я дивлюся на своє тіло напевно це просто мережа.

Я ненавиджу його — воно має померти.

І я з тугою дивлюся на птахів,

Покидаючих нас зграй.

А ми тут тільки для того, щоб качати кайф?

Моя остання обитель — осінь — мій вічний поклик.

Мої очі наповнює червоно-жовта кров.

Вже не відчуваю болю, лише втома і сум

І впевненість у тому, що сюди я не повернуся.

Мої руки опустилися як батоги до колін.

Я пам'ятаю лише приниження і чергу ваших зрад.

Я заебався (заблукав) шукати в чужих навчаннях світло.

Ілюзії надії в минулого — майбутнього немає...