Клетка (хроника одиночного безумия) - 7Раса

Сколько мне еще здесь маяться придется?

Голых ветвей за окном печальная сетка.

Кому-то нравится, что из этого потом выходит.

Но знайте: виной всему пустая клетка.

Я — живая одинокая клетка

В четырех стенах другой, бетонной.

Проводами телефонных линий связана,

Отгорожена рамой оконной

Живая одинокая клетка.

Думала клетка слиться с другой, такой же,

И искры надежды сверкали, но погасли.

Двери восприятия сплюснуты монитором…

Так уж получилось, Олдос Хаксли.

Нас таких миллионы, и нас так много в сети.

Комфорт решает многое, но так пусто внутри

Живой одинокой клетки и другой, такой же, бетонной.

Стал говорить с ее стенами,

Пробовал лезть на них, кричал раме оконной.

Шаги безумия легки, но оглушают

Отзвуком пустой комнаты.

Ты встретишь меня у реки?

Вот и оплыли стены… кома, ты?

Скільки мені ще тут мучитися доведеться?

Голих гілок за вікном сумна сітка.

Комусь подобається, що з цього потім виходить.

Але знайте: виною всьому порожня клітина.

Я — жива самотня клітина

У чотирьох стінах іншої, бетонної.

Провідами телефонних ліній пов'язана,

Відгороджена віконною рамою

Жива самотня клітина.

Думала клітина злитися з другою, такою ж,

І іскри надії виблискували, але погасли.

Двері сприйняття сплющені монітором.

Так уже вийшло, Олдос Хакслі.

Нас таких мільйони, і нас так багато в мережі.

Комфорт вирішує багато, але так порожньо всередині

Живий одинокий клітини і інший, такий, бетонної.

Став говорити з її стінами,

Пробував лізти на них, кричав рамі віконної.

Кроки божевілля легкі, але оглушають

Відлунням порожньої кімнати.

Ти зустрінеш мене біля річки?

От і опливли стіни… кома, ти?