Мне наплевать - Тимати

Слепит солнечный свет, сквозь дым сигарет,

Плавно тает день за окном.

Разбитый iPhone, прерванный сон

И в номере всё вверх дном.

Всё, что было вчера, в Facebook с утра,

Спасает лишь аспирин.

Тебе расскажут друзья, что делал я

И как ушёл не один.

Припев:

Мне наплевать.

Мне наплевать.

Поверь, мне так наплевать.

Меня не надо спасать.

Помню февраль, помню мороз,

Помню кафе с букетами роз,

Твой парень был против, а я их принёс,

Цветы на полу, его сломанный нос.

«Прости, что испортил свидание», — сказал.

«Прости за агрессию и за скандал»,

Эмоций своих он тогда не сдержал,

Ты плакал долго.

Пока он не встал.

Снег плавно падал во тьме,

Мы у окна вдвоём в тишине.

Чуть-чуть вина оставалось на дне,

Ты на такси и с вещами ко мне.

Месяц спустя мы живём, как семья,

Не было так, сколько помню себя.

Знают подруги, в шоке друзья,

Но разорвать ход событий нельзя.

Романтика — помеха обычному быту,

Время превращает карету в тыкву.

Золушка исчезнет, согласно циклу,

Я угадал мелодию, но не букву.

Поле чудес, у всех свой интерес,

Ты победила, вот твой сектор «Приз».

Машина, квартира — любой твой каприз,

Но мы не летим — мы падаем вниз.

Остановись, я устал от истерик,

Ты не ценишь ничего, кроме денег.

Поверь, будет больно лететь со ступенек.

Вот она, реальность, нужно лишь проснуться,

Прозвенел будильник, закончились чувства.

Из-за потери времени как-то грустно,

Как станет холодно — захочешь вернуться.

Припев:

Мне наплевать.

Мне наплевать.

Поверь, мне так наплевать.

Меня не надо спасать.

Я бы тебя на руки взял.

Я бы тебя взял и унёс.

Тихо смеясь на твои «нельзя»,

Вдыхая запах твоих волос.

И, не насытившись трепетом тел,

Стуком в груди, нарушающим тишь.

Всё просыпался бы и глядел,

Плача от радости, как ты спишь.

Я бы к тебе, как к ручью, приник,

Как в реку в тебя бы вгляделся я.

Я бы за двести лет не привык,

К бездонной мысли, что ты — моя.

Если бы не был разных «бы»,

О которые мы расшибаем лбы.

Сліпить сонячне світло, крізь дим сигарет,

Плавно тане день за вікном.

Розбитий iPhone, перерваний сон

І в номері все вгору дном.

Все, що було вчора, в Facebook з ранку,

Рятує лише аспірин.

Тобі розкажуть друзі, що я робив

І як пішов не один.

Приспів:

Мені наплювати.

Мені наплювати.

Повір, мені так начхати.

Мене не треба рятувати.

Пам'ятаю лютий, пам'ятаю мороз,

Пам'ятаю кафе з букетами троянд,

Твій хлопець був проти, а я їх приніс,

Квіти на підлозі, його зламаний ніс.

«Пробач, що зіпсував побачення»,— сказав.

«Пробач за агресію і за скандал»,

Емоцій своїх він тоді не стримав,

Ти плакав довго.

Поки що він не встав.

Сніг плавно падав у темряві,

Ми у окна удвох у тиші.

Трохи вина залишалося на дні,

Ти на таксі і з мовами до мене.

Через місяць ми живемо, як сім'я,

Не було так, скільки пам'ятаю себе.

Знають подруги, в шоці друзі,

Але розірвати перебіг подій не можна.

Романтика — завада звичайному побуту,

Час перетворює карету на гарбуз.

Попелюшка зникне, згідно з циклом,

Я вгадав мелодію, але не букву.

Поле чудес, у всіх свій інтерес,

Ти перемогла, ось твій сектор «Приз».

Машина, квартира — будь-яка твоя примха,

Але ми не летимо — ми падаємо вниз.

Зупинися, я втомився від істерик,

Ти не цінуєш нічого, крім грошей.

Повір, боляче летітиме зі сходів.

Ось вона, реальність, потрібно лише прокинутися,

Продзвенів будильник, закінчилися почуття.

Через втрату часу якось сумно,

Як стане холодно — захочеш повернутися.

Приспів:

Мені наплювати.

Мені наплювати.

Повір, мені так начхати.

Мене не треба рятувати.

Я би тебе на руки взяв.

Я би тебе взяв і вніс.

Тихо сміючись на твої «не можна»,

Вдихаючи запах твого волосся.

І, не наситившись трепетом тіл,

Стуком у грудях, що порушує тишу.

Все прокидався би і дивився,

Плачу від радості, як ти спиш.

Я до тебе, як до струмка, припав,

Як у річку в тебе придивився я.

Я би за двісті років не звик,

До бездонної думки, що ти моя.

Якщо б не був різних «би»,

Про які ми розбиваємо лоби.