Зима - Павел Соколов

Ты — там, а я — здесь, и чай давно остыл.

Окрашен небосвод унылым перламутром.

И нелогичность дней, как-будто мир застыл —

И ты замерзла вновь утром, одна.

На часах уже три и город еще спит,

Он видит твои сны, те что закрыты на замки.

Пытаешься подобрать ты снова пароли от тоски,

Но не уснешь этим утром, как я…

Вновь эта зима нас сводит с ума!

На краю Вселенной мы,

Спрячемся от суеты грузней асфальта.

Но эта зима вновь сводит с ума!

Мы побежим по облакам, и это солнце

Дарит нам небо цвета Фалерно!

Пусть за окнами нашими разные города,

И даже пусть, за моими — солнце, а за твоими — луна.

Мы встретимся скоро, и ты расскажешь мне о любви,

И я сварю тебе кофе.

Как тогда…

Вновь эта зима нас сводит с ума!

На краю Вселенной мы,

Спрячемся от суеты грузней асфальта.

Но эта зима вновь сводит с ума!

Мы побежим по облакам, и это солнце

Дарит нам небо цвета Фалерно!

Вновь эта зима нас сводит с ума!

На краю Вселенной мы,

Спрячемся от суеты грузней асфальта.

Но эта зима вновь сводит с ума!

Мы побежим по облакам, и это солнце

Дарит нам небо цвета Фалерно!

Ти там, а я тут, і чай давно охолов.

Забарвлений небосхил похмурим перламутром.

І нелогічність днів, ніби світ застиг —

І ти замерзла знову вранці, одна.

На годиннику вже три і місто ще спить,

Він бачить твої сни, ті що закриті на замки.

Намагаєшся підібрати ти знову паролі від суми,

Але не заснеш цього ранку, як я…

Знову ця зима нас зводить з розуму!

На краю Всесвіту ми,

Сховаємося від суєти вантажів асфальту.

Але ця зима знову зводить з розуму!

Ми побіжимо по хмарах, і це сонце

Дарує нам небо кольору Фалерно!

Нехай за нашими вікнами різні міста,

І навіть нехай, за моїми — сонце, а за твоїми місяць.

Ми зустрінемося скоро, і ти розкажеш мені про кохання,

І я зварю тобі каву.

Як тоді…

Знову ця зима нас зводить з розуму!

На краю Всесвіту ми,

Сховаємося від суєти вантажів асфальту.

Але ця зима знову зводить з розуму!

Ми побіжимо по хмарах, і це сонце

Дарує нам небо кольору Фалерно!

Знову ця зима нас зводить з розуму!

На краю Всесвіту ми,

Сховаємося від суєти вантажів асфальту.

Але ця зима знову зводить з розуму!

Ми побіжимо по хмарах, і це сонце

Дарує нам небо кольору Фалерно!