Walking Around - Miguel Bose

Sucede que me canso de ser hombre

Sucede que entro en las sastrerías y en los cines

Marchito, impenetrable, como un cisne de fieltro

Navegando en un agua de origen y ceniza

El olor de las peluquerías me hace llorar a gritos

Sólo quiero un descanso de piedras o de lana

Sólo quiero no ver establecimientos ni jardines

Ni mercaderías, ni anteojos, ni ascensores

Sucede que me canso de mis pies y mis uñas

Y mi pelo y mi sombra

Sucede que me canso de ser hombre

Sin embargo sería delicioso

Asustar a un notario con un lirio cortado

O dar muerte a una monja con un golpe de oreja

Sería bello

Ir por las calles con un cuchillo verde

Y dando gritos hasta morir de frío

No quiero seguir siendo raíz en las tinieblas

Vacilante, extendido, tiritando de sueño

Hacia abajo, en las tapias mojadas de la tierra

Absorbiendo y pensando, comiendo cada día

No quiero para mí tantas desgracias

No quiero continuar de raíz y de tumba

De subterráneo solo, de bodega con muertos

Ateridos, muriéndome de pena

Por eso el día lunes arde como el petróleo

Cuando me ve llegar con mi cara de cárcel

Y aúlla en su transcurso como una rueda herida

Y da pasos de sangre caliente hacia la noche

Y me empuja a ciertos rincones, a ciertas casas húmedas

A hospitales donde los huesos salen por la ventana

A ciertas zapaterías con olor a vinagre

A calles espantosas como grietas

Hay pájaros de color de azufre y horribles intestinos

Colgando de las puertas de las casas que odio

Hay dentaduras olvidadas en una cafetera

Hay espejos

Que debieran haber llorado de vergüenza y espanto

Hay paraguas en todas partes, y venenos, y ombligos

Yo paseo con calma, con ojos, con zapatos

Con furia, con olvido

Paso, cruzo oficinas y tiendas de ortopedia

Y patios donde hay ropas colgadas de un alambre:

Calzoncillos, toallas y camisas que lloran

Lentas lágrimas sucias

Walking Around

Walking Around

Walking Around

Walking Around

Буває, що я втомлюся бути чоловіком

Буває, що заходжу в кравецькі майстерні та кінотеатри

Зів'ялий, непробивний, як повстяний лебідь

Плавання у воді походження та попелу

Запах перукарні змушує мене голосно плакати

Я просто хочу розбити каміння або шерсть

Я просто не хочу бачити закладів чи садів

Ні товарів, ні склянок, ні ліфтів

Буває, що я втомлююся від своїх ніг і нігтів

І моє волосся, і моя тінь

Буває, що я втомлюся бути чоловіком

Хоча було б смачно.

Налякати нотаріуса зрізаною лілеєю

Або вбити монахиню ударом у вухо

Це було б красиво

Ідіть вулицями із зеленим ножем

І кричать, поки не помруть від холоду

Я не хочу й далі бути коренем у темряві

Нерішучий, витягнутий, тремтячий від сну

Вниз, на мокрі стіни землі

Поглинання та роздуми, їжа кожен день

Я не хочу стільки страждань

Я не хочу продовжувати коріння і могилу

Самотнього підпілля, складу з мертвими

заціпеніли, вмирали з горя

Тому понеділок горить, як олія

Коли він бачить, як я приходжу з моїм тюремним обличчям

І виє в ході, як поранене колесо

І крокувати теплою кров'ю в ніч

І це штовхає мене в певні закутки, в певні сирі хати

До лікарень, де кістки вилазять у вікно

До деяких взуттєвих магазинів, де пахне оцтом

До огидних вулиць, як тріщин

Є птахи сірчаного кольору і огидні кишки

Висіть на дверях будинків, які я ненавиджу

У кавнику лежать забуті зубні протези

є дзеркала

Щоб вони плакали від сорому і жаху

Скрізь і парасолі, і яди, і пупи

Ходжу спокійно, з очима, взутими

З люттю, із забуттям

Проходжу повз офіси та ортопедичні магазини

І дворики, де на дроті висить одяг:

Підштаники, рушники та сорочки, що плачуть

повільні брудні сльози

ходити довкола

ходити довкола

ходити довкола

ходити довкола