Of Silent Winds That Whistle Death - Shallow Rivers

Will you follow the curse of a baneful sorrow?

Beyond milestones of death.

To insatiable oblivion

To the end of it all.

Will you follow?

Spell a word that shall befall

With a gleaming light of the leaden dawn

In a sudden rush her heart still beats

A lamented jewel buried deep in tragedies

With all hatred it could keep,

Bleeding so painfully

In vain she blamed the Lord and cried

Her prayers despised by tacit saints

Fed up with a tongue of blasphemy,

Her weakening sighs will end in agony

Oh, hapless Fate of all mankind

When darkness calls a day

In its ending serenade,

Again she awakes

To take a sorrowful fate of the mourner

In every dawn I see

A pale figure appear,

To disastrous chaos dragging me down

Towards the mist I step

In dissonant sanity

Blazing damnation of a sufferer,

In vague blackness haunting me,

Enraging howling whistlers of death

Stealing terror upon me,

The shining vision solidified

Razored reality

Enraged howling whistlers of death

Silent winds whistle

My own disease

I’ve seen a vision flickering

And the beauty of its stillness

From a lifelike breath I could hear a sigh

Then she dropped a tear

Like she was alive

Towards the curse

Now

The gates of everlasting sleep stood wide

Beneath the gale and waterline

She made a step to the frozen land,

Where silent winds whistle death

Light upon us, haze around us

Light upon us descends

And you’re so fragile melting in my arms,

A vision ethereal

The morning fades in tranquil harmonies

A dancing shade slips through my hands

To the untrodden path

Where still immortals stand

A serene shelter for their eternal rest

A hardly beating heart I hear

In a whistler’s melody

Oh, my mind can yield

A wanderer of the lonely sea

To serenade my woes away

A grey fog breaks the dawn

In stirring madness of the blusterous sea

By storming winds

Her sleep disturbed.

Disrupted

She’s still horrified

And tightened to the deck

Oh, how I wish she was alive

Once dashed ashore a fair maid

Far off and desolate

Her drifting corpse of chaos made

To return to life no more

In deep poisonous salted waters

Into the void

And then I saw utter destruction of a visible form

Scorched, wrecked and torn

That fog dispelled upon the shore

Again your body laid frozen

No more my breath could thaw your soul

Each dawn I open my eyes and sigh for you

Чи будете ви слідувати за прокляттям лихого смутку?

Поза межами смерті.

До ненаситного забуття

До кінця усього.

Ви будете слідувати?

Напишіть слово, яке трапиться

З блискучим світлом свинцевої зорі

У раптовому пориві її серце все ще б’ється

Сумна коштовність, похована глибоко в трагедіях

З усією ненавистю, яку вона може зберегти,

Кровотеча так болісно

Даремно вона звинувачувала Господа і плакала

Її молитви зневажені мовчазними святими

Набридло язик богохульства,

Її слабкі зітхання закінчаться агонією

О, нещасна доля всього людства

Коли темрява кличе день

У фінальній серенаді,

Знову вона прокидається

Взяти скорботну долю скорботного

Кожного світанку, який я бачу

З’являється бліда фігура,

До катастрофічного хаосу, що тягне мене вниз

Назустріч туману я ступаю

У дисонансному розумі

Полум’яне прокляття страдальця,

У невиразній темряві, що переслідує мене,

Розлючено виття свистів смерті

Крадучи на мене жах,

Яскравий зір затвердів

Розрізана реальність

Розлючене виття свистів смерті

Свістять тихі вітри

Моя власна хвороба

Я бачив, як мерехтить бачення

І краса його спокою

Від живого дихання я почула зітхання

Потім вона пустила сльозу

Ніби була жива

Назустріч прокляттям

Тепер

Ворота вічного сну стояли широко

Під штормом і ватерлінією

Вона зробила крок до замерзлої землі,

Де тихі вітри свистять смерть

Світло на нас, серпанок навколо нас

Світло на нас спускається

І ти такий тендітний, тане в моїх руках,

Ефірне бачення

Ранок згасає в спокійних гармоніях

Танцююча тінь ковзає по моїх руках

На непроторений шлях

Де досі стоять безсмертні

Спокійний притулок для їхнього вічного спочинку

Я чую, що серце ледь б’ється

У мелодії свистуна

О, мій розум може піддатися

Мандрівник самотнього моря

Щоб серенади мої біди геть

Сірий туман світає

У хвилюючому божевіллі бурхливого моря

Штурмовими вітрами

Її сон порушився.

Порушений

Вона досі в жаху

І затягнуто до колоди

О, як би я хотіла, щоб вона була жива

Одного разу вилетіла на берег справедлива служниця

Далеко й безлюдно

Її дрейфуючий труп створив хаос

Щоб більше не повертатися до життя

У глибоких отруйних солоних водах

У порожнечу

А потім я бачив повне знищення видимої форми

Обпалений, розбитий і розірваний

Той туман розвіявся на березі

Знову твоє тіло замерзло

Більше мій подих не міг розморозити твою душу

Кожного світанку я відкриваю очі й зітхаю за тобою