Непогода в горах - Владимир Туриянский

Непогода в горах, лепит снег, не стихая ночами,

На кривые дороги конца февраля.

И, замедлив свой бег, ветер пихты качает,

И летят, словно чайки, качаясь, сквозь снег, бугеля.

И весёлый снежок на ресницах слезами растает

Или просто на миг припадёт сединой на висках.

Может, это не снег?

Может быть, это жизнь пролетает

Вверх по белому склону усталой горы в облаках?

Так бывает в горах.

Вроде, нету причин для печали,

Что за мука в ненастье?

Ведь это всего только снег.

А к рассвету, когда наши песни уже отзвучали,

Вспоминаем о старых вершинах и тех, кого нет.

Непогода в горах.

Заметает дома и берёзы.

Одинокие лыжи, как крест на распутье дорог.

Не грусти.

И оставь только эту улыбку сквозь слёзы.

И мы снова сюда возвратимся, ты дай только срок.

Негода в горах, ліпить сніг, не стихаючи ночами,

На криві дороги кінця лютого.

І, уповільнивши свій біг, вітер ялиця хитає,

І летять, немов чайки, гойдаючись, крізь сніг, бугеля.

І веселий сніжок на віях сльозами розтане

Або просто на мить припаде сивиною на скронях.

Може, це не сніг?

Можливо, це життя пролітає

Вгору по білому схилу втомленої гори в хмарах?

Так буває в горах.

Начебто, немає причин для смутку,

Що за мука в негода?

Адже це лише сніг.

А до світанку, коли наші пісні вже відлунали,

Згадуємо про Старі вершини і тих, кого немає.

Негода у горах.

Замітає вдома та берези.

Самотні лижі, як хрест на роздоріжжі доріг.

Не журись.

І залиш лише цю посмішку крізь сльози.

І ми знов сюди повернемося, ти дай лише термін.