Накрапывал осенний дождичек - Владимир Туриянский

Накрапывал осенний дождичек,

Тихонечко долбил в висок,

И резал словно финский ножичек

Офорт в окне наискосок.

Мерцал серебряными спицами,

Шуршал в листве, пугался вдруг,

А осень мокрыми жар-птицами

На юг брела от зимних вьюг.

И наплывала беспричинная

Моя вечерняя тоска

Про жизнь, что как дорога длинная,

Да в поле нет ни огонька.

Куда пойдешь, кому расскажешь,

Что надоело быть травой?

И все не так, и не докажешь,

И надо быть самим собой.

А осень флагом карантинным

Туманит и наводит грусть,

Дымок кружится никотиновый

Над старым ромом «Санта-Крус».

И там в хрустальной мгле бокала,

Сквозь огонек свечи в вине,

Фрегат смоленый от причала

Взлетит на кружевной волне.

Накрапывал осенний дождичек,

Тихонечко долбил в висок

И резал, словно финский ножичек,

Офорт в окне наискосок.

Накрапав осінній дощик,

Тихонечко довбав у скроню,

І різав немов фінський ножичок

Офорт у вікні навскоси.

Мерехтів срібними спицями,

Шурхотів у листі, лякався раптом,

А осінь мокрими жар-птицами

На південь брела від зимових завірюх.

І напливала безпричинна

Моя вечірня туга

Про життя, що як дорога довга,

Так у полі немає ні вогника.

Куди підеш, кому розповіси,

Що набридло бути травою?

І все не так, і не доведеш,

І треба бути самим собою.

А восени прапором карантинним

Туманить і наводить смуток,

Димок крутиться нікотиновий

Над старим ромом "Санта-Крус".

І там у кришталевій імлі келиха,

Крізь вогник свічки у вині,

Фрегат змолений від причалу

Злетить на мереживній хвилі.

Накрапав осінній дощик,

Тихонечко довбав у скроню

І різав, наче фінський ножичок,

Офорт у вікні навскоси.