I. — - Richard Lewis, Geoffrey Parsons, Анри Дюпарк

L’herbe est molle au sommeil sous les frais peupliers,

Aux pentes des sources moussues,

Qui dans les prés en fleur germant par mille issues,

Se perdent sous les noirs halliers.

Repose, ô Phidylé!

Midi sur les feuillages

Rayonne et t’invite au sommeil.

Par le trèfle et le thym, seules, en plein soleil,

Chantent les abeilles volages.

Un chaud parfum circule au détour des sentiers,

La rouge fleur des blés s’incline,

Et les oiseaux, rasant de l’aile la colline,

Cherchent l’ombre des églantiers.

Les taillis sont muets;

le daim, par les clairières,

Devant les meutes aux abois

Ne bondit plus;

Diane, assise au fond des bois,

Polit ses flèches meurtrières.

Dors en paix, belle enfant aux rires ingénus,

Aux nymphes agrestes pareille!

De ta bouche au miel pur j'écarterai l’abeille,

Je garantirai tes pieds nus.

Laisse sur ton épaule et ses formes divines,

Comme un or fluide et léger,

Sous mon souffle amoureux courir et voltiger

L'épaisseur de tes tresses fines!

Sans troubler ton repos, sur ton front transparent,

Libre des souples bandelettes,

J’unirai l’hyacinthe aux pâles violettes,

Et la rose au myrte odorant.

Belle comme Érycine aux jardins de Sicile,

Et plus chère à mon coeur jaloux,

Repose!

Et j’emplirai du souffle le plus doux

La flûte à mes lèvres docile.

Je charmerai les bois, ô blanche Phidylé,

De ta louange familière;

Et les nymphes, au seuil de leurs grottes de lierre,

En pâliront, le coeur troublé.

Mais, quand l’Astre, incliné sur sa courbe éclatante,

Verra ses ardeurs s’apaiser,

Que ton plus beau sourire et ton meilleur baiser

Me récompensent de l’attente!

Під прохолодними тополями м'яко спить трава,

На схилах мохових джерел,

Хто на квітучих лугах проростає крізь тисячу розеток,

Загубитися під чорними хащами.

Відпочинь, о Фіділо!

Полудень на листках

Випромінює і запрошує спати.

Біля конюшини й чебрецю на самоті, на сонці,

Непостійні бджоли співають.

На вигині стежок циркулює теплий парфум,

Волошка червона кланяється,

І птахи, пролітаючи пагорб,

Шукайте відтінок шипшини.

Ліси мовчать;

олені, через поляни,

Перед обложеними зграями

Більше не стрибає;

Діана, сидячи глибоко в лісі,

Шліфує свої вбивчі стріли.

Спи спокійно, прекрасне дитя з щирим сміхом,

Схожі на сільських німф!

Від твоїх уст чистого меду я відганю бджолу,

Я гарантую ваші босі ноги.

Залиште на своєму плечі і його божественні форми,

Як текуче і світле золото,

Під моїм закоханим подихом бігають і мчать

Товщина твоїх тонких пасом!

Не порушуючи твого відпочинку, на твоєму прозорому чолі,

Вільний від гнучких смуг,

Я з'єднаю гіацинт з блідими фіалками,

І солодка миртова троянда.

Прекрасна, як Еріцина в садах Сицилії,

І найдорожче моєму ревнивому серцю,

Відпочиває!

І я наповню найсолодшим подихом

Флейта моїм слухняним устам.

Я зачарую ліс, о біла Фіділе,

Вашої знайомої похвали;

А німфи на порозі своїх плющових печер,

Зблідне від неспокійних сердець.

Але, коли зірка, нахилившись на свій сліпучий вигин,

Побачиш, як його запал спадає,

Чим твоя найкраща посмішка і твій найкращий поцілунок

Нагороди мене за очікування!