L'âge idiot - Jacques Brel

L'âge idiot, c’est à vingt fleurs

Quand le ventre brûle de faim

Qu’on croit se laver le cœur

Rien qu’en se lavant les mains

Qu’on a les yeux plus grands que le ventre

Qu’on a les yeux plus grands que le cœur

Qu’on a le cœur encore trop tendre

Qu’on a les yeux encore pleins de fleurs

Mais qu’on sent bon les champs de luzerne

L’odeur des tambours mal battus

Qu’on sent les clairons refroidis

Et les lits de petite vertu

Et qu’on s’endort toutes les nuits

Dans les casernes

L'âge idiot, c’est à trente fleurs

Quand le ventre prend naissance

Quand le ventre prend puissance

Qu’il vous grignote le cœur

Quand les yeux se font plus lourds

Quand les yeux marquent les heures

Eux qui savent qu'à trente fleurs

Commence le compte à rebours

Qu’on rejette les vieux dans leur caverne

Qu’on offre à Dieu des bonnets d'âne

Mais que le soir on s’allume des feux

En frottant deux cœurs de femmes

Et qu’on regrette déjà un peu

Le temps des casernes

L'âge idiot c’est soixante fleurs

Quand le ventre se ballotte

Quand le ventre ventripote

Qu’il vous a bouffé le cœur

Quand les yeux n’ont plus de larmes

Quand les yeux tombent en neige

Quand les yeux perdent leurs pièges

Quand les yeux rendent les armes

Qu’on se ressent de ses amours

Mais qu’on se sent des patiences

Pour de vieilles sur le retour

Ou des trop jeunes en partance

Et qu’on se croit protégé

Par les casernes

L'âge d’or c’est quand on meurt

Qu’on se couche sous son ventre

Qu’on se cache sous son ventre

Les mains protégeant le cœur

Qu’on a les yeux enfin ouverts

Mais qu’on ne se regarde plus

Qu’on regarde la lumière

Et ses nuages pendus

L'âge d’or c’est après l’enfer

C’est après l'âge d’argent

On redevient petit enfant

Dedans le ventre de la terre

L'âge d’or c’est quand on dort

Dans sa dernière caserne

Ідіотський вік - це двадцять квітів

Коли живіт горить від голоду

Що, як ми віримо, омиває наші серця

Просто помивши руки

Що у нас очі більші за живіт

Що ми маємо очі більші за наше серце

Що наше серце ще надто ніжне

Що в нас ще очі повні квітів

Але ми добре пахне полями люцерни

Запах сильно побитих барабанів

Щоб ми відчували стеклярус охолодженим

І ліжка мало чесноти

І ми щовечора засинаємо

У казармі

Дурний вік — тридцять квіток

Коли живіт піднімається

Коли черево бере владу

Нехай воно кусає ваше серце

Коли очі важчають

Коли очі відзначають години

Ті, хто знають, що на тридцять квіток

Почніть зворотний відлік

Нехай старі люди будуть кинуті назад у свою печеру

Що ми приносимо тупиці Богові

Але ввечері ми запалюємо багаття

Потирання двох жіночих сердець

І про що ми вже трохи шкодуємо

казармений час

Дурний вік — шістдесят квітів

Коли живіт хитається

При вентріпотесі живота

Що він з'їв твоє серце

Коли в очах більше немає сліз

Коли очі падають на сніг

Коли очі втрачають пастки

Коли очі здаються

Що ми відчуваємо до його любові

Але давайте наберемося терпіння

Для старих на зворотному шляху

Або занадто молодий від'їзд

І ми відчуваємо себе захищеними

Біля казарми

Золотий вік - це коли ми помираємо

Давайте ляжемо їй під живіт

Що ми ховаємо під її животом

Руки захищають серце

Що наші очі нарешті відкриті

Але давайте більше не дивитися один на одного

Подивимося на світло

І його висять хмари

Золотий вік настає після пекла

Це після срібного віку

Ми знову стаємо маленькими дітьми

Всередині черева землі

Золотий вік - це коли ми спимо

В останній своїй казармі