Мужики - Ольга Кормухина

Истребили вы нас, истребили

Русских женщин.

За что, мужики?

И не тем, что нещадно нас били,

Не жалеючи крепкой руки.

Как охотники птиц убивают,

Прерывая их дивный полет.

Лишь затем, что и сами не знают,

Как душа на просторе поет…

Проигрыш.

Лишь затем, что не видели неба

И рассвета не слышали вы.

Лишь затем, что за черствостью хлеба

Не вкусили глотка синевы.

Что ж вы рвете охрипшие глотки

В пересменках не ваших властей?

Неужели достаточно водки,

Заглушающей крики детей…

Проигрыш.

И живых, и беcсмертных, и павших, —

Всех на Божеский суд призовут!

Но на плиты холодные ваши

Только дети цветы принесут…

Ни судить, ни винить вас не смею,

Но прошу вас от всех матерей, —

Не попейте хотя бы неделю

За беcсмертные души детей…

Ни судить, ни винить вас не смею,

Но прошу вас от всех матерей, —

Не попейте хотя бы неделю

За беcсмертные души детей…

Винищили ви нас, винищили

Російські жінки.

За що, мужики?

І не тим, що нещадно нас били,

Не жаліючи міцної руки.

Як мисливці птахів убивають,

Перериваючи їх дивний політ.

Лише тому, що й самі не знають,

Як душа на просторі співає…

Програш.

Лише тому, що не бачили неба

І світанку не чули ви.

Лише тому, що за черствістю хліба

Не смакували ковтка синяви.

Що ви вирвете охрипілі глотки

У змінах не вашої влади?

Невже достатньо горілки,

Заглушає крики дітей.

Програш.

І живих, і безсмертних, і палих, —

Усіх на Божеський суд покличуть!

Але на плити холодні ваші

Тільки діти квіти принесуть…

Ні судити, ні винити вас не смію,

Але прошу вас від всіх матерів, —

Не попийте хоча б тиждень

За безсмертні душі дітей…

Ні судити, ні винити вас не смію,

Але прошу вас від всіх матерів, —

Не попийте хоча б тиждень

За безсмертні душі дітей…