Зов предков - Аркона

Последние вздохи земли во мраке беззвездной ночи,

Страданье в объятиях тьмы — что видят тревожные очи.

Герои ушедших времен, что спят в позабытых курганах

Узрели, что мир поглощен чужою верой и славой.

То — спящие предки славян, давшие жизнь родноверам,

Возносят голос к Богам, кричат, сквозь серое небо:

«Мы молим и просим за вас, потомки могучих и славных,

Чтоб вера вернулась назад, туда, где она пребывала!

Мы канули в битве за честь, за веру, за Русь и свободу!

Потомок, ты все еще здесь?

Так бейся за веру народа!

За веру, присущую нам, за веру, что с Русью держалась!».

Могучее сердце славян тревожно к груди прижималось.

Эй, предки!

Мы слышим ваш зов.

средь ночи во тьме, или в снах безмятежных!

Слышим, сквозь шорох ветров и видим, что Русь обуяла кромешная тьма,

Но скоро настанет то время, что кануло в вечность.

Мы снова вернем все назад и веру свою возродим НАВСЕГДА!!!

Останні зітхання землі в темряві беззоряної ночі,

Страждання в обіймах темряви — що бачать тривожні очі.

Герої минулих часів, що сплять у забутих курганах

Побачили, що світ поглинений чужою вірою та славою.

То — сплячі предки слов'ян, що дали життя рідновірам,

Підносять голос до Бог, кричать, крізь сіре небо:

«Ми молимо і просимо за вас, нащадки могутніх і славних,

Щоб віра повернулася назад, туди, де вона була!

Ми канули в битві за честь, за віру, за Русь і свободу!

Нащадок, ти все ще тут?

Так бийся за віру народу!

За віру, властиву нам, за віру, що з Руссю трималася!».

Могутнє серце слов'ян тривожно до грудей притискалося.

Гей, батьки!

Ми чуємо ваш поклик.

серед ночі у темряві, або в снях безтурботних!

Чуємо, крізь шарудіння вітрів і бачимо, що Русь охопила непроглядна темрява,

Але незабаром настане той час, що кануло у вічність.

Ми знову повернемо все назад і віру свою відродимо НАЗАВЖДИ!