La flor de la canela - Que nadie sepa mi sufrir - Amarraditos - Plácido Domingo

Déjame que te levante, limeña,

Déjame que te diga la gloria

Del ensueño que evoca la memoria,

Del viejo puente, el río y la lameda.

Déjame que te levante, limeña,

Ahora que aún perfuma el recuerdo,

Ahora que aún se mece en un sueño

El viejo puente, el rio y la lameda.

Jazmines en el pelo y rosas en la cara,

Airosa caminaba la flor de la canela,

Derramaba lisura, y a su páso dejaba

Áromas de mistura que en el pecho llevaba.

Del puente a la lameda

Menudo pié la lleva

Por la vereda que se estremece

Al ritmo de su cadera,

Recogía la risa de la brisa del río

Y al viento la lanzaba del puente a la lameda.

Déjame que te cuente, limeña,

Ay, deja que te diga, morena, mi pensamiento

A ver si así despiertas del sueño,

Del sueño que entretiene, morena, tus sentimientos.

Aspira de la lisura que dá la flor de canela,

Adónala con jazmines, matizando su hermosura,

Alfombra de nuovo el puente y engalana la lameda

Que el río acompasará su paso por la vereda.

Que nadie sepa mi sufrir (let no-one know my suffering)

No te asombres si te digo lo que fuiste

Una ingrata con mi pobre corazón,

Porque el fuego de tus lindos ojos negros

Alumbraron el camiño de otro amor,

Y pensar que te adoraba tiernamente,

Que a tu lado como nunca me sentí.

Amor de mis amores,

Reina mía,

Que me hiciste,

Que no puedo

Conformarme sin poderte contemplar,

Ya que pagaste mal a mi carño tan sincero

Lo que conseguirás

Que no te nombre nunca más.

Amor de mis amores,

Si dejaste

De quererme,

No hay cuidado

Que la gente

De ésto no se enterará,

Que gano con decir que una mujercambió mi suerte,

Se burlarán de mí.

Que nadie sepa me sufrir.

Дозволь мені підняти тебе, Ліма,

дозвольте мені сказати вам про славу

Про мрії, що викликають спогад,

Старий міст, річка і ламеда.

Дозволь мені підняти тебе, Ліма,

Тепер, коли пам'ять ще пахне,

Тепер, коли вона все ще коливається уві сні

Старий міст, річка і ламеда.

Жасмин у волоссі і троянди на обличчі,

Граційно йшов квітка кориці,

Воно розлилося гладкістю, а слідом за ним пішов

Аромати містури, яку він носив на грудях.

Від мосту до ламеди

Яка потрібна нога

По тротуару, що трясеться

У такт твого стегна,

Підхопив сміх від річкового вітерця

І на вітер кинув з моста на ламеду.

Дозволь мені сказати тобі, Ліма,

О, дозволь мені сказати тобі, брюнетка, свої думки

Подивимось, чи так ти прокинешся від сну,

Сон, який розважає, брюнетка, твої почуття.

Прагніть до гладкості, яку дарує квітка кориці,

Доповнити його жасмином, відтінити його красу,

Новий килим на мосту і прикрашає ламеду

Що річка буде ходити по тротуару.

Нехай ніхто не знає моїх страждань (нехай ніхто не знає моїх страждань)

Не дивуйся, якщо я скажу тобі, ким ти був

Невдячний з моїм бідним серцем,

Бо вогонь твоїх гарних чорних очей

Вони освітлювали шлях іншого кохання,

І думати, що я ніжно тебе обожнюю,

Цього поруч із тобою я ніколи не відчував.

Любов моїх кохань,

Моя королева,

що ти зробив зі мною,

Я не можу

заспокоїтись, не маючи можливості споглядати тебе,

Оскільки ти так щиро заплатив моєму коханню

що ви отримаєте

Щоб я більше ніколи не називав тебе.

Любов моїх кохань,

якщо ти пішов

любити мене,

ніякої турботи

Це люди

Ви про це не дізнаєтесь

Що я маю, кажучи, що жінка змінила мою долю,

Вони будуть насміхатися з мене.

Нехай ніхто не знає, як я страждаю.