Lisboa À Noite - Kátia Guerreiro

Lisboa adormeceu, já se acenderam

Mil velas, nos altares das colinas

Guitarras pouco a pouco emudeceram

Cerraram-se as janelas pequeninas

Lisboa dorme um sono repousado

Nos braços voluptuosos do seu Tejo

Cobriu a colcha azul do céu estrelado

E a brisa veio a medo, dar-lhe um beijo

Lisboa… andou de lado em lado

Foi ver uma toirada, depois bailou, bebeu

Lisboa… ouviu cantar o fado

Rompia a madrugada quando ela adormeceu

Lisboa não parou a noite inteira

Boémia, estouvada, mas bairrista

Foi á sardinha assada lá na feira

E á segunda sessão duma revista

Dali, p’ro Bairro Alto, enfim galgou

No céu, a lua cheia refulgia

Ouviu cantar o fado, e então sonhou

Que era a saudade aquela voz que ouvia

Лісабон заснув, вони вже засвітилися

Тисяча свічок, на святинях пагорбів

Гітари потроху приглушені

Маленькі вікна були зачинені

Лісабон спить спокійним сном

У розкішних обіймах твого Тежу

Вкрила блакитною ковдрою зоряне небо

І вітерець навіяв страх, дай йому поцілунок

Лісабон… ходив з боку в бік

Ходив дивитися на бійку, потім танцював, пив

Лісабон… чув спів фаду

Це сталося на світанку, коли вона заснула

Лісабон не зупинявся всю ніч

Богемія, дика, але місцева

Зайшов до смажених сардин там на

І друга сесія журналу

Звідти, до Байру-Алту, він нарешті піднявся

На небі сяяв повний місяць

Він почув, як співає Фаду, а потім приснився

Яка туга була в тому голосі, який я почув