Дрянь - 140 Д

Я так и не научился врать…

Да.

Я скучаю.

Дура.

Твоя изящная фигура не причем.

Ну сделай этот ход последний свой конем.

Давай придумай снова, будто плохо.

А я возьму дурак, да поведусь.

Словлю такси, приеду на немного.

И как обычно на ночь задержусь.

Опять начнется из пустого порожнее,

Невозможно, но может сбыться.

Просто хотел забыть…

Но нафиг опять я поднял трубу?

Не найду я повод заскочить,

Чем же дальше крыть?

Козырь в отбое.

Ну такое, начнет продолжаться

Не удержался, твою мать…

А ты опять, все такая же красивая

Дрянь моя строптивая…

Стреляешь глазами, я не понимаю

Почему же я так скучаю…

А ты опять, все такая же красивая

Дрянь моя строптивая…

Стреляешь глазами, я не понимаю

Почему же я так скучаю…

Я смотрю и тебя в разлуке потрепало,

Я так хотел вернуться, а ты все не давала —

Возможности, эти сложности, расстояния

Мой разум доведен был до точки возгорания.

Эти проспекты, улицы

Один по ним бродил, не наткнуться бы

Не встретить… Что-то вертится, ненавязчиво

Слишком сильно я отвык от образа гулящего.

А ты опять, все такая же красивая

Дрянь моя строптивая…

Стреляешь глазами, я не понимаю

Почему же я так скучаю…

А ты опять, все такая же красивая

Дрянь моя строптивая…

Стреляешь глазами, я не понимаю

Почему же я так скучаю…

С тобой твои танцы остались,

А я как всегда пишу песни.

Все мысли опять потерялись,

Не очень веселый финал в этой пьесе.

Мы слишком друг к другу привыкли,

Чтоб взять и легко так расстаться.

Знала б, как тяжело было первые дни

По чужим городам мне скитаться.

А ты опять, все такая же красивая

Дрянь моя строптивая…

Стреляешь глазами, я не понимаю

Почему же я так скучаю.

Я так і не навчився брехати.

Так.

Я сумую.

Дурниця.

Твоя витончена постать непричому.

Ну, зроби цей хід останнім своїм конем.

Давай придумай знову, наче погано.

А я візьму дурень, так поведусь.

Словлю таксі, приїду на трохи.

І як зазвичай на ніч затримаюся.

Знову почнеться з порожнього,

Неможливо, але може збутися.

Просто хотів забути…

Але нафіг знову я підняв трубу?

Не знайду я привід заскочити,

Чим далі крити?

Козир у відбої.

Таке, почне продовжуватися

Не утримався, твою матір…

А ти знову, все така ж гарна

Погань моя норовлива.

Стріляєш очима, я не розумію

Чому ж я так сумую…

А ти знову, все така ж гарна

Погань моя норовлива.

Стріляєш очима, я не розумію

Чому ж я так сумую…

Я дивлюся і тебе в розлуці потріпала,

Я так хотів повернутися, а ти все не давала —

Можливості, ці складності, відстані

Мій розум був доведений до точки загоряння.

Ці проспекти, вулиці

Один з них блукав, не натрапити на б

Не зустріти… Щось крутиться, ненав'язливо

Занадто сильно я відвик від образу гуляючого.

А ти знову, все така ж гарна

Погань моя норовлива.

Стріляєш очима, я не розумію

Чому ж я так сумую…

А ти знову, все така ж гарна

Погань моя норовлива.

Стріляєш очима, я не розумію

Чому ж я так сумую…

З тобою твої танці залишилися,

А я як завжди пишу пісні.

Всі думки знову загубилися,

Не дуже веселий фінал у цій п'єсі.

Ми надто один до одного звикли,

Щоб взяти і так легко розлучитися.

Знала б, як важко було перші дні

По чужих містах мені блукати.

А ти знову, все така ж гарна

Погань моя норовлива.

Стріляєш очима, я не розумію

Чому ж я так сумую.