Мёртвое пламя - #####

Снег падает на влажные листья,

природа объявила зиму:

Хлопьям приказано нежно кружиться,

мягко ложиться к холодному льду.

Блеск ярких звезд, биение сердца —

это летние ритмы, поверь.

Огонь затухает, небо в забвении.

Загнанный зверь, в холода загнанный зверь.

Я закрываю глаза, ведь мне хочется спать.

Я улетаю назад, ведь мне надо летать.

Скованы руки, скованы ноги, скованы глаза.

Кровь в венах застыла, застыли движенья.

Я остаюсь навсегда.

Улыбки холодные, бесшумные праздники,

горящие свечи, им все равно.

Те звуки, что когда-то грели сердце,

треском мороза стали давно.

То пламя, которое грело душу,

оставило лишь черный след на земле.

Те звезды, что когда-то давали надежду,

мрачно сияют в ночной синеве.

Я с огненным взглядом к кометам пробьюсь.

Я в небо, я в небо, в небо стремлюсь.

Солнечный свет разрушит границы,

теплом пропустит меня.

Как жалко, что я уже догораю,

я небо хотел, небо хотело меня.

Сердце горит в моей груди,

догорая до красного тла,

небо хотел, сжигая себя,

пропадая в осколках огня.

А я тихонько уйду в небо,

и серый след оставит пепел мой.

Сейчас чуть-чуть теплей.

Все теплей, все теплей.

И снова холодней.

Холодней, холодней.

Сніг падає на вологі листя,

природа оголосила зиму:

Пластівцям наказано ніжно кружляти,

м'яко лягати до холодного льоду.

Блиск яскравих зірок, биття серця

це літні ритми, повір.

Вогонь згасає, небо в забутті.

Загнаний звір, у холоду загнаний звір.

Я заплющую очі, адже мені хочеться спати.

Я відлітаю назад, адже мені треба літати.

Скуті руки, сковані ноги, сковані очі.

Кров у венах застигла, застигли рухи.

Я залишаюсь назавжди.

Посмішки холодні, безшумні свята,

запалені свічки, їм все одно.

Ті, що колись гріли серце,

тріском морозу стали давно.

Те| полум'я, що гріло душу,

залишило лише чорний слід на землі.

Ті зірки, що колись давали надію,

похмуро сяють у нічній синяві.

Я з вогненним поглядом до комет проб'юся.

Я в небо, я в небо, в небо прагну.

Сонячне світло зруйнує межі,

теплом пропустить мене.

Як шкода, що я вже догораю,

я небо хотів, небо хотіло мене.

Серце горить у моїх грудях,

догоряючи до червоного попелу,

небо хотів спалювати себе,

пропадаючи в осколках вогню.

А я тихенько піду в небо,

і сірий слід залишить попіл мій.

Зараз трохи тепліше.

Все тепліше, все тепліше.

І знову холодніше.

Холодне, холодніше.