Monomortologo - Zona Mc

Piacere io sono la morte ma in realtà non ho nè volto nè voce

E quando incontro un uomo io non mi presento ma lo assento

Troppo facile rinchiudermi in un’immagine antropomorfica

E come la critica di Senofane rese la divinità filosofica

Forse io sono la sola divinità che oggi vi rimane

Perchè se ogni cosa muore la morte è l’unica cosa immortale

Ma non sono una cosa su questo non vi potete illudere

Non ho packaging, io sono ciò che non si può rinchiudere

Se le certezze sono muri, porte blindate, tetti, lucchetti

Casseforti che ci fan sentire forti e protetti, reportage, backup,

password segrete

E strumenti che tramite aggiornamenti

Rendono i tuoi conoscenti sempre presenti

Tempo fa l’esistenza dava poca sicurezza

Per questo la vera permanenza era attribuita all’anima nell’aldilà,

mentre oggi congeliamo corpi e vogliamo vivere sempre

La nostra immortalità è tecnologicamente immanente

Come l’apocalisse che non è più il giudizio che dà fede e timore,

ma incidenti che riempiono il margine delle nostre scienze di terrore

E i mostri apocalittici non son più gli antichi moniti divini

Ma le conseguenze di fallimenti scientifici, disastri atomici

Insomma la nostra fine del mondo non è più la fine del mondo

È la fine dell’occidente

Perché crediamo che almeno l’umanità esisterà per sempre

L’immortalità da dio ora è discesa nel creato

Il nostro errore non è stato superato ma è soltanto mutato

Vogliam risuscitare dio dal suo corpo morto

Forse perchè non è riuscito a rispondere a tutte le umane preghiere che gli han

rivolto

È il silenzio della sua morte che rimane a noi infedeli

Ed un monomortologo senza citofono per il regno dei cieli

Questa è la mia autopsia

La via della morte vien tracciata solo se il primario apre il sipario

dell’anatomia

In ogni caso è come l’oracolo per Eraclito

Poichè non dice e non nasconde ma fa segni

Dai segni la storia crea fantasmi per render presenti

Gli antenati poichè rimangon solo tracce fossili tombe e monumenti

Dar parola ai cadaveri ora e qua

È spesso uno spettacolino con l’aiuto della computer grafica come a superquark

Ma la morte è un atto

Lacrime di madri che urlan «perchè l’hai fatto?»

«quante cose avrei voluto dirgli!»

è ciò che pensiamo quando muore

Ma è proprio il dialogo impossibile a scatenar le parole

L’essenza del monologo è la morte dell’essenza

Un monologo sulla morte, 15 monologhi sulla cassa del morto…

Насолода, я смерть, але насправді у мене немає ні обличчя, ні голосу

І коли я зустрічаю чоловіка, я не представляюся, а відсутня

Занадто легко замкнути себе в антропоморфному образі

І як критика Ксенофана створила філософське божество

Можливо, я єдине божество, яке залишилося там сьогодні

Бо якщо все вмирає, смерть — єдина безсмертна річ

Але я не в цьому, ви не можете себе обманювати

У мене немає упаковки, я те, що не можна замкнути

Якщо певність – це стіни, броньовані двері, дахи, навісні замки

Сейфи, завдяки яким ми відчуваємо себе сильними та захищеними, звіти, резервні копії,

секретні паролі

І інструменти, які через оновлення

Вони роблять ваших знайомих завжди присутніми

Колись існування давало мало безпеки

З цієї причини справжня постійність приписувалася душі в загробному житті,

а сьогодні ми морозимо тіла і завжди хочемо жити

Наше безсмертя є технологічно іманентним

Як апокаліпсис, який більше не є судом, який дає віру та страх,

але нещасні випадки, які заповнюють межі нашої науки про терор

І апокаліптичні чудовиська — це вже не стародавні божественні попередження

Але наслідки наукових провалів, атомних катастроф

Коротше кажучи, наш кінець світу більше не є кінцем світу

Це кінець Заходу

Тому що ми віримо, що принаймні людство існуватиме вічно

Безсмертя від бога тепер зійшло в творіння

Наша помилка не була подолана, а лише змінилася

Ми хочемо воскресити Бога з його мертвого тіла

Можливо, тому, що він не зміг відповісти на всі людські молитви, які його викликали

облицювання

Саме мовчання про його смерть залишається з нами, невірними

І одинака-мортолога без домофона за царство небесне

Це мій розтин

Шлях до смерті простежується, лише якщо завуч відкриває завісу

анатомії

У всякому разі, це як оракул для Геракліта

Тому що він не говорить і не ховається, а подає знаки

Із знаків історія створює привидів, щоб зробити їх присутніми

Предки, тому що залишилися лише сліди скам’янілостей, гробниць і пам’ятників

Дайте мерцям слово зараз і тут

Часто це невелике шоу за допомогою комп’ютерної графіки, як суперкварк

Але смерть це вчинок

Сльози матерів, які кричать «Чому ти це зробила?»

"Скільки всього я хотіла йому сказати!"

це те, про що ми думаємо, коли він помирає

Але це саме неможливий діалог, який вивільняє слова

Суть монологу – це смерть суті

Монолог про смерть, 15 монологів про труну...