Вятры - Zanzibar

Наплывае адчай, і зыбаецца сум

Павуціннаю кволкасьцю баб’яга лета.

Нас халодныя ветры латошаць, трасуць,

У тумане прапалі імклівыя мэты.

Наплывае адчай, і зыбаецца сум.

Крыльляў порсткіх ніяк ня ўзьняць.

Парахня

Пераела нутро, збузавала красу.

Не адходзіць ад нас ні на крок цішыня.

Нашым дзеям сьмяротны прыйшоў рачанец.

Дзіды часу навылет пратнулі нутро.

Воблік наш гартаваны ў гадах учарнеў

Ад туманнай імжакі і зыркіх вятроў.

Мне страшна за вас, дарагія сябры

За вокнамі веюць ліхія вятры

Пабудзьце ў хаце са мной да зары

За вокнамі веюць ліхія вятры

Нашым дзеям сьмяротны прыйшоў рачанец.

Нас адкінулі шуфлем у згоніны веку,

Як сьвятлом каганцовым жыцьцё мільгане,

Прыляціць мо рыданьне аднекуль?

Больш ніколі ня ўбачым трывожнай зары,

Палахлівых кастроў прыгуменнай рабіны.

Наш апошні з грудзей анямелых узрыд

Па жыцьці засумуе і ў далях загіне.

Мне страшна за вас, дарагія сябры

За вокнамі веюць ліхія вятры

Пабудзьце ў хаце са мной да зары

За вокнамі веюць ліхія вятры

Больш ніколі ня ўбачым трывожнай зары

(Нас, пахілых, нядэшлых, зямлёй занясе).

I бяз нас будуць зь ветрам аўсы гаварыць,

I начамі купацца ў квяцістай расе.

Шмат гадоў перажыта, загашана дум,

Неўпынёных узьлётаў разьвеяна ў полі.

Так напісана, мусіць, было на раду…

То спружынавы росхін трагічнае долі…

Шмат гадоў перажыта, загашана дум…

Усё бліжэюць магілы халоднай абрысы.

Разьвітаньне ўсім, што за намі ідуць,

Чые сэрцы гараць, як разьдзьмуханы прысак!

Мне страшна за вас, дарагія сябры

За вокнамі веюць ліхія вятры

Пабудзьце ў хаце са мной да зары

За вокнамі веюць ліхія вятры

Настає розпач, настає смуток

Павутинна тендітність літа.

Віють нас холодні вітри, колишуть,

Стрімкі цілі зникли в тумані.

Настає розпач, настає смуток.

Не піднімайте крила криля.

Пахощі

З’їла її нутрощі, зіпсувала красу.

Тиша не покидає нас ні на крок.

Діла наші дійшли до смерті.

Зсередини пронизали списи часу.

Почорніло наше загартоване роками обличчя

Від туманного серпанку і різких вітрів.

Я боюся за вас, дорогі друзі

За вікнами віють поривчасті вітри

Сиди зі мною вдома до світанку

За вікнами віють поривчасті вітри

Діла наші дійшли до смерті.

Нас з лопатою кинули в розруху століття,

Як спалахує світло вервиці життя,

Чи долетить звідкись ридання?

Ніколи більше ми не побачимо тривожного світанку,

Боязкі зліпки ручної малиновки.

Наш останній з-за пазухи онімів

Він сумуватиме за життям і помре на відстані.

Я боюся за вас, дорогі друзі

За вікнами віють поривчасті вітри

Сиди зі мною вдома до світанку

За вікнами віють поривчасті вітри

Ніколи більше ми не побачимо тривожного світанку

(Земля понесе нас, похилих, невдалих).

І без нас овес з вітром розмовлятиме,

Купаюся вночі в квітчастій росі.

Багато років минуло, думки згасли,

По полю ширяться безупинні злети.

Мабуть так було написано...

Весняний Рошин – трагічна доля...

Багато років минуло, думки згасли...

Могила холодного обрису все ближче.

Прощайте всі, хто йде за нами,

Чиї серця горять, як петарда роздута!

Я боюся за вас, дорогі друзі

За вікнами віють поривчасті вітри

Сиди зі мною вдома до світанку

За вікнами віють поривчасті вітри