Извини - Забытая память

Маленькие лица на ночных тротуарах,

Промокшие окна, скрипучие двери.

Ты стоишь в отраженье, в отраженье бульваров.

Тебя окутала осень, ты чувствуешь её тени.

В окнах погасли проблемы, окна — защита от света,

У тебя нет своей сцены, но есть роль без ответа.

Ты холодно смотришь на камни, ты вдыхаешь запахи листьев.

Этот город такой же давний, как фотография на твоей кисти.

Но, что же ты стоишь под дождём?

Или ты кого-нибудь ждёшь?

Ты промокла, но глаза твои мерцают огнём.

Извини, мы скоро уйдем.

В твоих маленьких пальцах запутался ветер.

Липнут волосы к мокрой щеке.

Тебя кто-то обидел, он за это ответит.

Дождь с тобою расплакался, освежись в мутной реке.

Листья… идёт листопад, подари мне эту прохладу.

Извини меня, извини… извини меня, так надо.

Ночные двери скрипят, ночные лица всё реже.

Когда деревья молчат, у нас мысли всё те же.

Но, что же ты стоишь под дождём?

Или ты кого-нибудь ждёшь?

Ты промокла, но глаза твои мерцают огнём.

Извини, мы скоро уйдем.

Маленькі особи на нічних тротуарах,

Промоклі вікна, скрипучі двері.

Ти стоїш у відбиток, у відображенні бульварів.

Тебе огорнула осінь, ти відчуваєш її тіні.

У вікнах погасли проблеми, вікна — захист від світла,

У тебе немає своєї сцени, але є роль без відповіді.

Ти холодно дивишся на камені, ти вдихаєш запахи листя.

Це місто таке давнє, як фотографія на твоїй кисті.

Але що ж ти стоїш під дощем?

Чи ти когось чекаєш?

Ти промокла, але очі твої мерехтять вогнем.

Вибач, ми незабаром підемо.

У твоїх маленьких пальцях заплутався вітер.

Липне волосся до мокрої щоки.

Тебе хтось образив, він за це відповість.

Дощ із тобою розплакався, освіжись у каламутній річці.

Листя... йде листопад, подаруй мені цю прохолоду.

Вибач мені, вибач… вибач мені, так треба.

Нічні двері риплять, нічні обличчя все рідше.

Коли дерева мовчать, у нас думки все ті ж.

Але що ж ти стоїш під дощем?

Чи ти когось чекаєш?

Ти промокла, але очі твої мерехтять вогнем.

Вибач, ми незабаром підемо.