Про ухо - Ежовы Рукавицы

То ли — в дураках, то ли — в дамках.

То ли — с головой, то ли — в омут.

Как хранят эмоции в банках?

Где бы научиться такому?

А о Вас — ни слуху ни духу,

А без Вас — ни сна, ни покоя.

Лягу на асфальт.

Прямо ухом.

Люди скажут: «Горе какое!

Легкую, в растрепанном платье

молодость безумство скосило"…

Полежу еще на асфальте:

мне ума — не надо.

Есть сила.

За нее меня и любите.

А за что еще остается?

На меня глазеет весь Питер.

Не дрожит земля.

Не трясется…

Значит, и смущать народ неча.

Встала.

Улыбнулась.

Запела.

Вот такие сильные плечи.

Вот такое славное дело…

На мою болезнь нет управы.

Шепчутся врачи: «Случай сложный».

Господа, конечно, вы правы:

так любить нельзя.

А мне — можно.

Чи то в дурнях, чи то в дамках.

Чи то з головою, чи в омут.

Як зберігають емоції в банках?

Де навчитися такому?

А о Вас — ні слуху ні духу,

А без Вас — ні сну, ні спокою.

Ляжу на асфальт.

Прямо вухом.

Люди скажуть: «Горе яке!

Легку, в розтрепаній сукні

молодість безумство скосило"...

Полежу ще на асфальті:

мені розуму - не треба.

Є сила.

За мене мене й любіть.

А за що ще залишається?

На мене очіє весь Пітер.

Не тремтить земля.

Не трясеться…

Значить, і бентежити народ нема чого.

Встала.

Усміхнулася.

Заспіла.

Ось такі сильні плечі.

Ось така славна справа…

На мою хворобу немає управи.

Шепчуться лікарі: «Випадок складний».

Панове, звичайно, ви маєте право:

так любити не можна.

А мені можна.