Apelo - Toquinho, Maria Bethânia

Ah, meu amor não vás embora

Vê a vida como chora, vê que triste esta canção

Não, eu te peço, não te ausentes

Pois a dor que agora sentes, só se esquece no perdão

Ah, minha amada me perdoa

Pois embora ainda te doa a tristeza que causei

Eu te suplico não destruas tantas coisas que são tuas

Por um mal que eu já paguei

Ah, minha amada, se soubesses

Da tristeza que há nas preces

Que a chorar te faço eu Se tu soubesses num momento todo arrependimento

Como tudo entristeceu

Se tu soubesses como é triste

Perceber que tu partiste

Sem sequer dizer adeus

Ah, meu amor tu voltarias

E de novo cairias

A chorar nos braços meus

(falado por Vinícius de Moraes)

De repente do riso fez-se o pranto,

silencioso e branco como a bruma

E das bocas unidas fez-se a espuma

E das mãos espalmadas fez-se o espanto.

De repente da calma fez-se o vento,

Que dos olhos desfez a última chama,

E da paixão fez-se o pressentimento,

E do momento imóvel fez-se o drama.

De repente não mais que de repente,

Fez-se de triste o que se fez amante

E de sozinho que se fez contente.

Fez-se do amigo próximo, o distante,

Fez-se da vida uma aventura errante,

De repente não mais que de repente.

(novamente no ritmo da música)

Ah, meu amor tu voltarias

E de novo cairias

A chorar nos braços meus.

Ah, meu amor tu voltarias

E de novo cairias

A chorar nos braços meus.

О, моя любов, не зникай

Подивіться на життя, як воно плаче, подивіться, яка сумна ця пісня

Ні, я вас прошу, не пропадайте

Тому що біль, який ви відчуваєте зараз, ви лише забуваєте про прощення

Ах, пробач мені коханий

Тому що, хоча тобі досі боляче смуток, який я викликав

Я вас прошу, не руйнуйте так багато речей, які є у вас

За зло, яке я вже заплатив

Ах, мій коханий, якби ти знав

Про смуток в молитвах

Це я змушую вас плакати Якби ви пізнали за мить, що все шкодуєте

як усе сумно

Якби ви тільки знали, як це сумно

Усвідомте, що вас немає

навіть не попрощавшись

О, коханий, ти б повернувся

І знову б ти впав

Плач у мене на руках

(говорить Вініціус де Мораес)

Раптом від сміху почувся плач,

мовчазний і білий, як туман

І із з’єднаних рот виготовлялася піна

І від розкритих рук було здивування.

Раптом із штилю підняв вітер,

Щоб з очей погасло останнє полум'я,

І від пристрасті вийшло передчуття,

І з моменту спокою – драма.

Раптом не більше ніж раптово,

Те, що перетворилося на коханця, стало сумним

І самостійно, що робив себе щасливим.

Він став близьким другом, далеким другом,

Життя стало мандрівною пригодою,

Раптом, не більше ніж раптово.

(знову в ритмі музики)

О, коханий, ти б повернувся

І знову б ти впав

Плач у мене на руках.

О, коханий, ти б повернувся

І знову б ти впав

Плач у мене на руках.