Дорога - Веретено

Снова лег за минуту до подъёма.

Всё вокруг не ново, но абсолютно незнакомо.

По вискам молотит молотом аукциона.

Надеваю балахон и вон из дома, пока все дома.

В голове ни мысли, в кармане ни монеты,

Лишь талон на прием.

Семь утра кабинет номер десять

И песни какой-то куплет на фольге

От пачки не моих сигарет.

Не разобрав ни слова, мимо гастронома.

Снять бы симптомы с меня бестолкового.

Но на платформу будто силком.

В пасть прямиком прицепного вагона.

Дорога с каждой минутой темней.

Сколько не упирайся рогом, не пойму почему я на ней.

Дорога с каждой минутой длинней.

Сколько не упирайся рогом, здесь не ждут никаких новостей.

Куда-то еду, но мне туда не надо.

Нас таких невообразимая плеяда.

Этот ребус до сих пор не разгадан.

В поисках ответа лёгкие перегляды.

Всю дорогу зайцем, взглядом волчим.

Хочется кричать, аж нету мочи, но еду молча.

Ага.

Ага.

Да как и все тут заморочен.

Каждый пялится в окно на то, что позади,

Но галдят дожди, туша воспламенения в груди.

Напоминание на утро по фольге зудит:

«Умоляю, не ходи!»

Дорога с каждой минутой темней.

Сколько не упирайся рогом, не пойму почему я на ней.

Дорога с каждой минутой длинней.

Сколько не упирайся рогом, здесь не ждут никаких новостей.

Знову ліг за хвилину до підйому.

Все довкола не нове, але абсолютно незнайоме.

По скронях молотить молотом аукціону.

Надягаю балахон і геть із дому, поки всі вдома.

У голові ні думки, у кишені ні монети,

Лише талон на прийом.

Сім ранку кабінет номер десять

І пісні якийсь куплет на фользі

Від пачки не моїх цигарок.

Не розібравши ні слова, повз гастроном.

Зняти б симптоми з мене безглуздого.

Але на платформу ніби силоміць.

У пащу прямо причіпного вагона.

Дорога з кожною хвилиною темніша.

Скільки не упирайся рогом, не зрозумію чому я на ній.

Дорога з кожною хвилиною довша.

Скільки не упирайся рогом, тут не чекають жодних новин.

Кудись їду, але мені не треба туди.

Нас таких неймовірна плеяда.

Цей ребус досі не розгаданий.

У пошуках відповіді легкі перегляди.

Всю дорогу зайцем, поглядом вовчим.

Хочеться кричати, аж немає сечі, але їду мовчки.

Ага.

Ага.

Та як і все тут заморочено.

Кожен витріщається у вікно на те, що позаду,

Але галдять дощі, туша запалення у грудях.

Нагадування на ранок по фользі свербить:

«Благаю, не ходи!»

Дорога з кожною хвилиною темніша.

Скільки не упирайся рогом, не зрозумію чому я на ній.

Дорога з кожною хвилиною довша.

Скільки не упирайся рогом, тут не чекають жодних новин.