Женщина в белом - Валерий Меладзе

Как-то раз весной от милых берегов

Уплывал моряк куда-то очень далеко.

Проводить его любимая пришла,

Платье белое надела для него она.

А моряк уплыл и затерялся

В заморских городах.

Припев:

Все ждала женщина в белом,

Каждый день к морю ходила.

Позабыть сердце велело, а душа любила.

Как зима ходит за летом,

А весна вслед за ненастьем,

Так печаль катится следом за коротким счастьем.

Он вернулся к ней, когда прошли года.

Не моряк, уже богатый стройный капитан

И сказал он ей: «Я понял, видит Бог,

Не меняется любовь на толстый кошелек».

Но она, простив ему измену,

К себе не позвала.

Припев:

Все ждала женщина в белом,

Каждый день к морю ходила.

Позабыть сердце велело, а душа любила.

Как зима ходит за летом,

А весна вслед за ненастьем,

Так печаль катится следом за коротким счастьем.

Все ждала женщина в белом,

Каждый день к морю ходила.

Позабыть сердце велело, а душа любила.

Как зима ходит за летом,

А весна вслед за ненастьем,

Так печаль катится следом за коротким счастьем.

Якось навесні від милих берегів

Пливав моряк кудись дуже далеко.

Проводити його кохана прийшла,

Сукня біла одягла для нього вона.

А моряк сплив і загубився

У заморських містах.

Приспів:

Все чекала жінка в білому,

Щодня до моря ходила.

Забути серце велело, а душа любила.

Як зима ходить за літом,

А весна слідом за негодою,

Так смуток котиться слідом за коротким щастям.

Він повернувся до неї, коли минули роки.

Не моряк, уже багатий стрункий капітан

І сказав він: «Я зрозумів, бачить Бог,

Не змінюється любов на товстий гаманець».

Але вона, вибачивши йому зраду,

До себе не покликала.

Приспів:

Все чекала жінка в білому,

Щодня до моря ходила.

Забути серце велело, а душа любила.

Як зима ходить за літом,

А весна слідом за негодою,

Так смуток котиться слідом за коротким щастям.

Все чекала жінка в білому,

Щодня до моря ходила.

Забути серце велело, а душа любила.

Як зима ходить за літом,

А весна слідом за негодою,

Так смуток котиться слідом за коротким щастям.