Вера - Валерий Меладзе

К северу, к северу, к северу едет поезд ночной

Из глубинки в Москву.

Спит проводник, спят хмельные соседи,

Я все уснуть не могу.

Тускло горят фонари у дороги,

Где-то вдали завывает гудок.

Вот уже стало светать понемногу,

Пасмурный будет денек.

Вера, ты одна осталась у меня…

Вера, ты одна осталась у меня…

Будто бы счастье растет на чужбине,

Словно какой-то диковинный плод.

Ищет его вдалеке и поныне

Разный бедовый народ.

Вера, ты одна осталась у меня…

Вера, ты одна осталась у меня…

Еду, в душе уповая на Бога,

Поезд ползет, как по тонкому льду.

Если с ума не сойду по дороге,

Завтра же в церковь пойду.

Вера…

Вера…

На північ, на північ, на північ їде нічний поїзд

З глибинки до Москви.

Спить провідник, сплять хмільні сусіди,

Я все заснути не можу.

Тьмяно горять ліхтарі біля дороги,

Десь вдалині завиває гудок.

Ось уже стало світати потроху,

Хмарний буде день.

Віра, ти сама залишилася в мене.

Віра, ти сама залишилася в мене.

Начебто щастя росте на чужині,

Немов якийсь дивовижний плід.

Шукає його далеко і понині

Різний бідний народ.

Віра, ти сама залишилася в мене.

Віра, ти сама залишилася в мене.

Їду, у душі покладаючись на Бога,

Потяг повзе, як тонким льодом.

Якщо з глузду не з'їду дорогою,

Завтра ж до церкви піду.

Віра…

Віра…