Сияла ночь - Валерий Агафонов

Сияла ночь.

Луной был полон сад.

Лежали

Лучи у наших ног в гостиной без огней.

Рояль был весь раскрыт, и струны в нем дрожали,

Как и сердца у нас за песнею твоей.

Ты пела до зари, в слезах изнемогая,

Что ты одна — любовь, что нет любви иной,

И так хотелось жить, чтоб, звука не роняя,

Тебя любить, обнять и плакать над тобой.

И много лет прошло, томительных и скучных,

И вот в тиши ночной твой голос слышу вновь,

И веет, как тогда, во вздохах этих звучных,

Что ты одна — вся жизнь, что ты одна — любовь,

Что нет обид судьбы и сердца жгучей муки,

А жизни нет конца, и цели нет иной,

Как только веровать в рыдающие звуки,

Тебя любить, обнять и плакать над тобой!

2 августа 1877 года

Навеяно пением Т. А. Кузьминской (сестры Софьи Андреевны Толстой),

описавшей этот эпизод в своих воспоминаниях

Сяяла ніч.

Місяцем був сповнений саду.

Лежали

Промені у наших ніг у вітальні без вогнів.

Рояль був весь розкритий, і струни в ньому тремтіли,

Як і серця у нас за піснею твоєю.

Ти заспівала до зорі, в сльозах знемагаючи,

Що ти одна — кохання, що немає кохання іншого,

І так хотілося жити, щоб, звуку не роняючи,

Тебе любити, обійняти і плакати над тобою.

І багато років минуло, нудних і нудних,

І ось у тиші нічний твій голос чую знову,

І віє, як тоді, під час зітхання цих звучних,

Що ти одна — все життя, що ти одна — кохання,

Що немає образ долі і серця пекучого борошна,

А життя немає кінця, і цілі немає іншої,

Як тільки вірити в ридають звуки,

Тебе любити, обійняти і плакати над тобою!

2 серпня 1877 року

Навіяно співом Т. А. Кузьмінської (сестри Софії Андріївни Толстой),

описала цей епізод у своїх спогадах