La Stazione Dei Ricordi - Ultimo

Ho il cuore che mi vola e sentiti leggera

Ho colpito a duro muso la vita e lo faccio da una vita intera

Non mi sento mai adatto, questi contesti indifferenti

Rido, guardo i miei difetti come fossero perfetti

Avessi gli occhi di mio padre proverei a ragionare

Ma sono nato con la voglia di strafare e col bisogno di volare

Dicesti: «Chiudi gli occhi, non pensarci»

Ma quelli come me chiudono gli occhi solo per allontanarsi

Allontanarsi da che cosa, che qui è sempre la stessa storia

Ti viene voglia di cambiare e cambia chi non c'è più ora

Ricordo notti in un parcheggio, birre vuote sul cruscotto

Parlavamo sì, ma senza aver mai pagato un conto

Noi siamo quelli senza scuse, col passato in fiamme

Quelli che parlano con tutti, ma non è niente di importante

Che le cose belle stanno dentro e meritano stelle

Siamo tutti Giusy, cambia soltanto dentro a quale pelle

Potrei cantare per cent’anni, e direi le stesse cose

E non è monotonia, è il mio rifugio personale

Non chiedermi niente, questa sera si sta bene

Porta un po' dei tuoi ricordi, e dopo mescolali insieme

Vorrei parlare anche di lei ma senza esagerare

Che il cielo lì ci osserva e noi formiche in pasto a un mondo cane

Poi ti bastan due occhi azzurri e ritorna tutto

Ritorna il cuore, al suo posto dove c'è calore

Avevo voglia di cantare ma solo ciò che avevo dentro

Sento che tanto più mi sento vuoto e tanto più mi riempio dentro

Ricordo lì in terrazza, quinto piano, sopra tutti

Passare notti dentro stanze in cui non vedi bene tutti

E con la mano, e con la mano, e con la mano sposti il fumo, che ti bruci gli

occhi

Sentirsi ultimi ma sorridere che è passato pure oggi

Mamma, mamma, mamma, ti ho deluso tante volte e non è vittimismo

T’ho vista piangere e maledico il giorno in cui non m’hai più visto

Quando tornavi dal lavoro e c’era quel silenzio

E i professori che ti urlavano: «Suo figlio è marcio dentro»

Ma che ne sanno loro, che ne sanno tutti

Io la mia vita l’ho vissuta solo attraverso i miei gusti

E pagherò un conto tra dieci anni, o forse anche domani

Ma vince chi si sveglia, vive, muore e spera, sempre dentro le sue mani

Моє серце летить, а тобі легко

Я сильно вдарив життя і робив це все життя

Я ніколи не відчуваю себе відповідним у цих байдужих контекстах

Я сміюся, дивлюся на свої недоліки так, ніби вони ідеальні

Якби у мене були очі мого батька, я б спробував міркувати

Але я народився з бажанням переборщити і з потребою літати

Ви сказали: «Закрийте очі, не думайте про це»

Але такі, як я, закривають очі лише для того, щоб піти

Подалі від чого, що тут завжди одна і та ж історія

Ви відчуваєте бажання змінитися і змінити того, кого зараз немає

Пам’ятаю ночі на стоянці, порожнє пиво на приладовій панелі

Ми розмовляли, так, але так і не заплативши рахунка

Ми ті, у кого немає виправдань, минуле в вогні

Ті, хто розмовляє з усіма, але це нічого важливого

Що прекрасні речі всередині і заслуговують зірок

Ми всі Giusy, тільки змінюється в якій шкірі

Я міг би співати сто років, і я б сказав те саме

І це не одноманітність, це мій особистий притулок

Не питай мене ні про що, сьогодні ввечері все добре

Принесіть деякі свої спогади, а потім змішайте їх разом

Я б теж хотів розповісти про неї, але без перебільшення

Що там небо дивиться на нас, а ми, мурахи, харчуємося собачим світом

Тоді вам достатньо двох блакитних очей і все повертається

Поверни серце, на його місце, де є тепло

Я хотів співати, але тільки те, що було всередині

Я відчуваю, що чим більше я відчуваю себе порожнім, тим більше я наповнююся всередині

Пам’ятаю, там на терасі, п’ятий поверх, над усіма

Проводити ночі в кімнатах, де ви не бачите всіх добре

І рукою твоєю, і рукою своєю, і рукою своєю рушиш дим, який спалюєш

очі

Останнім, але посміхаючись, відчуваю, що сьогодні це теж минуло

Мамо, мамо, мамо, я так багато разів розчаровував тебе, і це не віктимація

Я бачила, як ти плакала, і проклинаю той день, коли ти більше не бачив мене

Коли ти повернувся з роботи, і була та тиша

А професори, які кричали на вас: "Ваш син гнилий всередині"

Але що вони знають, що знають усі

Я прожив своє життя лише завдяки своїм смакам

І я заплачу за рахунком через десять років, а може й завтра

Але хто прокидається, живе, вмирає і сподівається, завжди в його руках, той перемагає