Trasten - Tomas Andersson Wij

När frosten har kopplat greppet igen

När hösten är här och mörkret med den

Då tätar jag kittet över min fog

När regnet ger svavel över min skog

Jag tiger men Gud förlåter mej nog

När lusten på nytt har frusit till is

När rösten förtonar in i ett dis

Då lämnar jag huset tomt för en skog

Då lyfter en trast i ekot som dog

Hon flyr men till våren kommer hon nog

Rönnbär ger dej färger i september

Bäcken ger dej tillrop och små trallar i maj

Trasten hittar fram fast vindar vänder och på svaj

Ser jag båten längta till en kaj

När trasten har lagt sej ner för att dö

Och somnar till ro i fallande snö

Då lämnar jag huset tomt för en krog

Och tänder ett ljus för rösten som dog

Jag dricker men Gud förlåter mej nog

Moder Jord, du sörjer för vårt bästa

Gaia är en gåva och vårt liv är ett lån

Hoppet lämnar sist men för det mesta går din son

Likafullt besviken härifrån

När frosten har kopplat greppet igen

När hösten är här och mörkret med den

När regnet ger svavel över min skog

Då lyfter en trast i ekot som dog

Hon flyr men till våren kommer hon nog

Коли мороз з’єднав хватку знову

Коли осінь тут і темрява з нею

Потім я заклеюю шпаклівкою свій стик

Коли дощ дає сірку над моїм лісом

Я мовчу, але Бог мені досить прощає

Коли бажання знову замерзло до льоду

Коли голос згасає в серпанку

Тоді я виходжу з хати без лісу

Тоді в луні як би підіймається дрозд

Вона тікає, але, ймовірно, прийде навесні

Ягоди горобини дарують вам кольори у вересні

Струмок дає вам крики і маленькі візки в травні

Дрозд знаходить дорогу, хоча вітри обертаються й коливаються

Я бачу, як човен тужить за набережною

Коли молочниця влаштувалася вмирати

І заснути відпочити під снігом

Тоді я виходжу з дому без таверни

І запалює свічку за померлий голос

Я п'ю, але Бог мені досить прощає

Мати Земля, ти забезпечуєш наше найкраще

Гея — це подарунок, а наше життя — позика

Надія йде останньою, але здебільшого йде ваш син

Все ще розчарований звідси

Коли мороз з’єднав хватку знову

Коли осінь тут і темрява з нею

Коли дощ дає сірку над моїм лісом

Тоді в луні як би підіймається дрозд

Вона тікає, але, ймовірно, прийде навесні