Black as the Devil Painteth - Theatre Of Tragedy, Das Ich

An artist is what is call’d the self that the brush holdeth —

Though hath it then caringly caress’d the Canvas of to-morrow?

O Canvas!

For thee I hold my tool — still!

Passionless it quivereth

Minding not that my hands are more than apt;

My Muse!

Where is hidden

The blue-huéd arch 'neath the High Heaven’s rich emblazonry

The flowery meadow, embrac’d by the horizon — snowflak’d and aery mountains

In which the bare-breasted maidens dance to the lay o' midsummer

Aloft the distant lazy flapping of the doves in vainglore

O Canvas!, wherefore canst thou these images not allow?

—

I deem a projection of my Theatre they should be!

—

Then, I challenge thee the wisdom of naysaying the yearns o' mine —

What is this unforseen that not enjoineth light shades to be skillfully paintéd?

I thought that love would last forever…

I was wrong!

The raven sky prey’d on by the snowfill’d, blustery clouds

Unadornéd the meadow — hunger driveth the wolf out of the wood

The maidens chain’d and whipp’d within a dreary dungeon —

And, lo!

'twixt the wizen roses a mossy grave:

«The Devil is as Black as he Painteth» —

O Canvas!

wherefore…

Художник — це те, що називається "я", якого тримає пензлик —

Хоч воно тоді дбайливо пестило Полотно завтрашнього дня?

О полотно!

Для тебе я тримаю мій інструмент — нерухомо!

Безпристрасно воно тремтить

Не беручи до уваги те, що мої руки більш ніж влучні;

Моя муза!

Де заховано

Арка блакитного відтінку «під багатою емблемою Високого Неба

Квітучий луг, охоплений обрієм — сніжинки та повітряні гори

У якому танцюють дівчата з оголеними грудями під літа

Угорі далекий ледачий плескання голубів у марнославстві

О Canvas!, чому ти можеш не допускати цих зображень?

—

Я вважаю проекцією мого Театру, що вони мають бути!

—

Тоді я закликаю вас у мудрості заперечувати мої бажання —

Що це за непередбачене, що не вимагає вміло фарбувати світлі відтінки?

Я думав, що любов триватиме вічно…

Я був неправий!

Вороняче небо охоплюють засніжені, пурпурні хмари

Неприкрашений луг — голод виганяє вовка з лісу

Дівчата закуті ланцюгами й побиті в сумному підземеллі —

І ось!

'поміж троянд, порослий мохом могилою:

«Диявол такий чорний, як малює» —

О полотно!

тому…