Andate tutti affanculo - The Zen Circus

Al cinismo più bieco e posato

Tipo quello da cantautorato

Esser stronzi è dono di pochi

Farlo apposta è roba da idioti

A chi è andato a vivere a Londra

Berlino, a Parigi, Milano, Bologna

Ma le paure non han fissa dimora

Le vostre svolte son sogni di gloria

A chi critica, valuta, elogia

Figli di troppo di madre noiosa

L’arte è pensiero che esce dal corpo

Né più e né meno come lo sterco

Alle donne, agli uomini, ai froci

Vi amo, vi adoro e ricopro di baci

Corpi ignudi, sgraziati o armoniosi

Perdenti per sempre, perfetti per oggi

A voi che vi piace di farvi fregare

Dai nati vincenti, dal navigatore

Dalla macchina nuova e dal suo fetore

Dalla prova finale, dall’uomo che muore

«Allora se le faccio una domanda lei mi dirà la verità?»

«Se è possibile te la dirò, certo.»

«È possibile, altroché se è possibile… e se non la dice vuol dire che non

vuole.»

«Sentiamo, di che si tratta?»

«I preti hanno quella cosa come gli altri uomini?»

«Di che stai parlando?»

«Del cazzo!»

«Chi ti ha parlato di queste cose?»

«Vuole rispondermi, ce l’hanno o no?»

«Noi siamo come gli altri uomini.»

«E scopate anche come gli altri uomini?»

«Ma tu non devi parlare così…»

«Lei non vuole rispondermi.»

«Come apprenderai quando sarai grande, noi dobbiamo reprimere i nostri desideri.

«E lo fa anche lei?»

«Sì.»

«Allora lei deve essere un impotente!»

До найзловіснішого і запеклого цинізму

Як автор пісень

Бути придурками – дар кількох

Робити це навмисне — ідіотська річ

Тим, хто поїхав жити в Лондон

Берлін, Париж, Мілан, Болонья

Але страхи не мають постійного місця проживання

Твої черги — мрії про славу

Тим, хто критикує, оцінює, хвалить

Занадто багато дітей нудної матері

Мистецтво - це думка, яка виходить з тіла

Не більше і не менше, як гній

Жінкам, чоловікам, педікам

Я люблю тебе, обожнюю і поцілунками покриваю

Тіла оголені, незграбні або гармонійні

Назавжди невдахи, ідеальні для сьогоднішнього дня

Ви, хто любить бути обдуреним

Від народжених переможців, від навігатора

Від нової машини та її смороду

Від останнього випробування, від людини, яка помирає

— Тож якщо я задам тобі запитання, ти скажеш мені правду?

«Якщо можливо, я вам обов’язково скажу».

«Це можливо, але якщо це можливо… і якщо він цього не каже, це означає, що він цього не говорить

хоче».

— Послухаємо, що таке?

— Чи є у священиків така річ, як у інших чоловіків?

"Про що ти говориш?"

"Чорти!"

— Хто тобі сказав про ці речі?

— Хочеш мені відповісти, є у них чи ні?

«Ми як інші чоловіки».

— І ти теж трахаєшся, як інші чоловіки?

— Але не треба так говорити...

— Ти не хочеш мені відповідати.

«Як ви дізнаєтеся, коли виростете, ми повинні придушувати свої бажання.

— І вона теж це робить?

"Так."

— Тоді ти, мабуть, імпотент!