Shelter from the Storm - The Stupendium

Heave lads!

Ho lads!

Forget the comforts of home;

you’re a nomad

We’ve lost so much since we first started

Are our hearts cold or are we cold-hearted?

So pray to your lord or your foreman

That the sun might rise in the morning

They told us hell was warm

But our empire fell for shelter from the storm

On the run from London town

Nothing left but rubble there to plunder now

Torn asunder, buried underground

Beneath the tundra and a hundred weight of brothers drowned

Now we’re gonna need another crown

So huddle round, hunker down, man the shovels, plough

And every hundred paces pray and lay another down

Another mother, son or lover lost, the frost is out

For lonely drifters in the snow drifts, won’t be scuppered now

Stay devout, tough it out, til the sun is out

Trust the censor, shun dissenters, hunt and flush them out

Keep the faith and trust there’s grace behind the thunderclouds

Or fall in line and march in time against the climate, proud

What are we becoming now?

Is this the life we prayed for?

Time is running out

There’s nothing left but labour

We write our future in the ice like it was pen and paper

Leave for future generations more than just a generator

We must never waiver;

this is the price we pay for

Safety one day for our children on the path we pave them

In the end know that history depends

On an empire forged in the flames of what we gave up

Heave lads!

Ho lads!

Forget the comforts of home;

you’re a nomad

We’ve lost so much since we first started

Are our hearts cold or are we cold-hearted?

So pray to your lord or your foreman

That the sun might rise in the morning

They told us hell was warm

But our empire fell for shelter from the storm

Turn your collars to the wind

As our odyssey begins

Feel the ice creeping in until your bones sing

As the tempest descends and your ears ring

That’s the bells of the church that we’re preaching

Now grieving is a luxury we spun to weave our cloaks

Comfort, warmth, and plenty feel like centuries ago

The storm won’t crush our spirits like a tent beneath the snow

Every upper lip gets stiff at 20 C below

No gold or silver, coal’s the only thing of worth to me

The only precious metal to our name would be the mercury

That fragile strip of burgundy that ever hurtles to the deep

Alerting us as Mother Nature’s taking every cursed degree

I’ve nothing left, my only treasure is my word to keep

Keep bellies filled, treat the ill, and preserve the heat

But can I keep the peace as we bleed through adversity?

How’s a shepherd supposed to lead

Without a dog to herd the sheep?

These choices that I make, I make to save our nation

What’s a little sawdust when you face annihilation?

Is childhood so sacred?

Or just resources wasted?

Every value that I thought I had debased and razed to save us

Heave lads!

Ho lads!

Forget the comforts of home;

you’re a nomad

We’ve lost so much since we first started

Are our hearts cold or are we cold-hearted?

So pray to your lord or your foreman

That the sun might rise in the morning

They told us hell was warm

But our empire fell for shelter from the storm

Growing up they told no two snowflakes are the same

And every one’s a wonder, something not to take in vain

Of Mother Nature’s beauty

Of the universe at play

Seems she’s abstained from duty, left us here and turned away

Fingers splintered into kindling and hearts as dark as coal

As heat and hope are dwindling we march towards our goal

Committed to the hymns we sing so after all is told

The generations after us aren’t cast into the cold

So burn us in the furnace, let our souls ignite the flame

Use our bones to stoke the embers

Use our blood to oil the chains

We are nothing now but engines rending flesh to find a way

And as we fall we die to light a brighter day

Every shiver will deliver us deliverance in time

Burn the incense of our innocence and in a sense we thrive

Pray the future that we’re building will be worth its weight in lives

So take heed but take no pity as the city must survive

Візьміть хлопці!

Привіт, хлопці!

Забудьте про домашній затишок;

ти кочівник

Ми так багато втратили відтоді, як почали

Наші серця холодні чи ми холодні серця?

Тож моліться своєму лорду чи своєму старшині

Щоб сонце могло зійти вранці

Нам сказали, що в пеклі тепле

Але наша імперія знайшла притулок від бурі

Втікає з Лондона

Там нічого не залишилося, окрім уламків, щоб тепер їх грабувати

Розірваний на частини, похований під землею

Під тундрою потонули сотня братів

Тепер нам знадобиться ще одна корона

Тож тультеся, тримайтеся на кортях, тримайте лопати, оріть

І через кожні сто кроків моліться і кладіть ще одного

Ще одна мати, син чи коханець загубилися, морози

Для самотніх бродяг у сніжних заметах, зараз не буде закинутий

Залишайтеся набожними, витримуйте, поки сонце не зійде

Довіряйте цензору, уникайте інакомислячих, полюйте та видаліть їх

Зберігайте віру та довіряйте, що за грозовими хмарами є благодать

Або вставайте в чергу та йдіть у час проти клімату, горді

Чим ми стаємо зараз?

Чи це те життя, за яке ми молилися?

Час збігає

Не залишається нічого, крім праці

Ми пишемо наше майбутнє на льоду, наче це були ручка і папір

Залиште для майбутніх поколінь більше, ніж просто генератор

Ми ніколи не повинні відмовлятися;

це ціна, за яку ми платимо

Безпека одного дня для наших дітей на шляху, який ми їм прокладаємо

Зрештою, знайте, що історія залежить

Про імперію, виковану у вогні від чого ми відмовились

Візьміть хлопці!

Привіт, хлопці!

Забудьте про домашній затишок;

ти кочівник

Ми так багато втратили відтоді, як почали

Наші серця холодні чи ми холодні серця?

Тож моліться своєму лорду чи своєму старшині

Щоб сонце могло зійти вранці

Нам сказали, що в пеклі тепле

Але наша імперія знайшла притулок від бурі

Поверніть коміри до вітру

Як починається наша одіссея

Відчуйте, як лід заповзає, поки ваші кістки не заспівають

Коли буря спадає, а у вухах дзвенить

Це дзвони церкви, які ми проповідуємо

Тепер скорбота — це розкіш, яку ми спили, щоб виткати наші плащі

Комфорт, тепло і достаток відчуваються як багато століть тому

Буря не зруйнує наш дух, як намет під снігом

Кожна верхня губа стає жорсткою при 20 C нижче

Жодного золота чи срібла, вугілля – єдина, що для мене вартість

Єдиним дорогоцінним металом на нашу назву була б ртуть

Ця тендітна смуга бордового кольору, яка завжди мчить у глибину

Попереджаючи нас, як матінка-природа отримує кожен проклятий ступінь

Мені нічого не залишилося, мій єдиний скарб — це моє слово, яке витримую

Тримайте живіт наповненими, лікуйте хворих і зберігайте тепло

Але чи можу я зберегти мир, як ми спливаємо кров’ю через негаразди?

Як пастир має керувати

Без собаки, щоб пасти овець?

Ці рішення, які я роблю, я роблю, щоб врятувати нашу націю

Що таке трохи тирси, коли ви стикаєтесь із знищенням?

Хіба дитинство таке святе?

Або просто витрачені ресурси?

Кожну цінність, яку я вважав, принизив і зруйнував, щоб врятувати нас

Візьміть хлопці!

Привіт, хлопці!

Забудьте про домашній затишок;

ти кочівник

Ми так багато втратили відтоді, як почали

Наші серця холодні чи ми холодні серця?

Тож моліться своєму лорду чи своєму старшині

Щоб сонце могло зійти вранці

Нам сказали, що в пеклі тепле

Але наша імперія знайшла притулок від бурі

Підростаючи, вони казали, що немає двох однакових сніжинок

І кожен — диво, те, на що не братися даремно

Про красу матері-природи

Всесвіт у грі

Здається, вона утрималася від виконання обов’язків, залишила нас тут і відвернулася

Пальці розсипалися на розпал, а серця — темні, як вугілля

Оскільки тепло й надія зменшуються, ми маємо до своєї мети

Відданий гімнам, які співаємо, зрештою сказано

Покоління після нас не кинуті в холод

Тож спали нас у печі, нехай наші душі запалять полум’я

Використовуйте наші кістки, щоб розпалювати вугілля

Використовуйте нашу кров, щоб змастити ланцюги

Зараз ми ні що інше, як двигуни, які роздирають плоть, щоб знайти дорогу

І коли ми падаємо, ми вмираємо, щоб освітлити світліший день

Кожна тремтіння доставить нам визволення вчасно

Запалюйте ладан нашої невинності, і в якому сенсі ми процвітаємо

Моліться, щоб майбутнє, яке ми будуємо, було на варті своєї ваги в житті

Тож будьте уважні, але не жалійте, оскільки місто має вижити