Rhyacian: Untimely Meditations - The Ocean

A City of the blind

Their vile inhabitants

Abashed by their own lives'

Insignificance

The silent void of cogitations

Absence of signification

Committed to burn twice as long and half as bright

We’re dashing forward with our eyeballs turned inward:

until the end of time, the human eye

Staring wide-open into the horror of the mind, shall never ever sleep again

We have awoken from our sleep

Nevermore shall we be unheeding as the flock of sheep

Grazing ingenuously

Living blithely

Roaming insouciantly

Forgetting instantly

Every night

I’m swooping with the vast span of my wings

Into the death-throes of my memory: the eternal scourge of the human mind

I’m wandering in times which are not mine

Terrified of what I’m about to find

I’m trying to stop the past’s rapid flight

I’m wandering in times which are not mine

Lost in between the shit and the shine

The snake of fear creeps into our hearts at night

Subdueing every mind at bedtime

What will it take to arrive

And cease trying to stop the past’s rapid flight?

How much more do I have to go through

To prove myself that I’m still alive?

We are living in pain

The wind of the past will always shake you in the end

We’re waiting for the day

When we will attain the ability to forget

For, every day of our lives, the present is painful

The future unknown

The sting of the past is what makes every moment unbearable

The future is overgrown

Місто сліпих

Їх мерзенні мешканці

вражені власним життям

Незначущість

Тиха порожнеча роздумів

Відсутність значення

Зобов’язаний горіти вдвічі довше і наполовину яскравіше

Ми мчимось вперед, повернувши очі всередину:

до кінця часів людське око

Дивлячись у жах розуму, ніколи більше не засну

Ми прокинулися від сну

Ніколи ми не будемо неуважними, як стадо овець

Бездумно пасуться

Жити весело

Роумінг безтурботно

Миттєво забувши

Щоночі

Я літаю з величезним розмахом своїх крил

У передсмертні муки мої пам’яті: вічний бич людського розуму

Я блукаю в часах, які не мої

Страх перед тим, що я збираюся знайти

Я намагаюся зупинити швидкий політ минулого

Я блукаю в часах, які не мої

Загублений між лайном і блиском

Змія страху вночі заповзає в наші серця

Підкорення всіх розумів перед сном

Що потрібно для прибуття

І перестати намагатися зупинити швидкий політ минулого?

Скільки ще мені мусить пережити

Щоб довести собі, що я ще живий?

Ми живемо в болі

Вітер минулого завжди похитне вас у кінці

Ми чекаємо дня

Коли ми досягнемо здатності забути

Бо кожен день нашого життя болісний

Майбутнє невідоме

Жало минулого – це те, що робить кожну мить нестерпною

Майбутнє заросло