She was the Universe - The Ocean

«Man is weaker and baser by nature than Thou hast believed him!

By showing him so much respect, Thou didst, as it were, cease to feel for him,

for Thou didst ask too much from him — Thou who hast loved him more than

Thyself?

Respecting him less, Thou wouldst have asked less of him.

That would have been more like love, for his burden would have been lighter.»

I had a dream which was not all a dream

The sun was extinguished

And the stars wandered darkling in space

Rayless, and pathless

And the icy Earth swung blind and blackened in the moonless air

And men forgot their passions in the dread

Of this their desolation;

And all hearts were chilled into a selfish prayer for

light: They did live by watchfires

And the thrones of crowned kings

Habitations of all things which dwell

Were burnt for beacons

Oh Lord, I lack the strength

To turn and leave you

There’s no confidence

In my hesitation

Happy were those who dwelt in the eye of the volcanoes

Their mountain-torch: A fearful hope was all the world contained

Forests were set on fire

But hour by hour they fell and faded

The crackling trunks extinguished with a crash — And all was black

The brows of men by the despairing light wore an unearthly aspect

The flashes fell upon them;

Some lay down and hid their eyes

And some did rest

Their chins upon their clenched hands, and smiled

And vipers crawled

And twined themselves among the multitude

Hissing, but stingless

They were slain for food

A meal was bought with blood

And each sate apart

Gorging himself in gloom: No love was left

«Людина за своєю природою слабша й нижча, ніж Ти їй вірив!

Виявляючи йому таку велику повагу, ти як би перестав відчувати до нього,

бо Ти просив від нього занадто багато — Ти, який любив його більше, ніж

ти сам?

Поважаючи його менше, Ти б від нього менше просив.

Це було б більше схоже на любов, бо його тягар був би легшим».

Я бачив мрію, яка не була лише мною

Сонце погасло

І зірки темні блукали в космосі

Безпроменевий і безшляховий

І крижана Земля осліпла й почорніла в безмісячному повітрі

І чоловіки в страху забули свої пристрасті

Це їхнє спустошення;

І всі серця охолонули в егоїстичній молитві за

світло: вони жили біля вогню

І трони коронованих королів

Житло всего, що живе

Спалили за маяки

Господи, мені не вистачає сили

Щоб повернутись і залишити вас

Немає впевненості

У моїх ваганнях

Щасливі були ті, що жили в оці вулканів

Їхній гірський смолоскип: у всьому світі була страшна надія

Підпалили ліси

Але щогодини вони падали й зникали

Стовбури, що потріскували, з тріском погасли — І все стало чорним

Брови чоловіків у відчайдушному світлі мали неземний вигляд

Спалахи впали на них;

Деякі лягли й ховали очі

А деякі відпочивали

Їхні підборіддя на стиснутих руках і посміхалися

І повзали гадюки

І сплелися серед натовпу

Шипить, але без жала

Їх вбивали заради їжі

Їжу купили за кров

І кожен сидіти окремо

Наїдаючись у похмурі: кохання не залишилося