Frosty - The Legendary Pink Dots

He always looked behind him, scared somebody would jump him.

put him on

the ground so he’d come around to the sound of people laughing.

'cos the

whole world loved to mock him.

sun and moon both pointed at him.

kids

would crick their necks to get a better view.

well, it really did his

mind in, and we wanted to protect him.

so we placed his face in a

smash-proof case and placed it in the fridge.

they giggled in the

corners, whispered lies across the borders.

they derided him and chided

him 'til he carried out their orders.

so he dashed into the limelight, played at hamlet for a fortnight.

waved

his arms and screamed demands for some respect.

but they just could not

excuse him, it was really too amusing.

so he packed his sack and

scrambled back to safety in the fridge.

and i swear i saw his spirit skim

the sky with nothing near it.

piled armour-plated roller skates, white

feather train to steer it.

scared somebody would look up, gesticulate and

throw up.

send him flitting, flitting scarred behind a cloud.

but for him, there’s no escaping, no hole big enough to hide in. best

just to stay nicely out the way in safety in the fridge.

in the village

bells were tolling, in the town the dogs were howling.

it was armageddon,

tanks crashed head-on, planet earth was drowning.

then the devil sent a

shower, europe died in half an hour.

and a demon wind just finished off

the rest.

but our friend, he took a teabreak, idly munching on a

fish-cake.

quite oblivious and ignorant but cosy in the fridge.

it’s so

cold there, in the fridge.

it’s so icy, frosty.

Він завжди озирався позаду, боячись, що хтось стрибне його.

надіти його

землі, щоб він обходився на звук людського сміху.

'тому що

весь світ любив знущатися з нього.

сонце й місяць вказали на нього.

діти

ламали собі шию, щоб краще побачити.

ну, це дійсно стало його

розуміти, і ми бажали захистити його.

тому ми помістили його обличчя в

ударостійкий футляр і поклав його в холодильник.

вони хихикали в 

кути, шепотом лежить через кордони.

вони насміхалися над ним і дорікали

його, поки він не виконає їхні накази.

тож він улетів у центр уваги, грав у Хамлеті два тижні.

махнув рукою

його руки і кричали вимоги певної поваги.

але вони просто не змогли

вибачте, це було дуже смішно.

тому він пакував свій мішок і

повернувся в безпечне місце в холодильник.

і клянусь, я бачив, як його дух знежирений

небо без нічого поблизу.

валяні броньовані роликові ковзани, біл

керувати ним.

боявся, що хтось підніме очі, жестикулює і

кидати.

пошліть його блимати, пурхаючи за хмарою.

але для нього немає втечі, немає діри, достатньо великої, щоб сховатися. найкраще

просто для того, щоб залишатися в безпеці в холодильнику.

в селі

дзвонили дзвони, в місті вили собаки.

це був Армагедон,

танки впали в лоб, планета Земля тонула.

тоді диявол послав а

душ, європа померла за півгодини.

і демонічний вітер щойно закінчив

решта.

але наш друг, він взяв перерву на чай, лениво жуючи

рибний пиріг.

зовсім неуважний і неосвічений, але затишний у холодильнику.

це так

холодно там, в холодильнику.

так крижано, морозно.