Creation - The Incredible String Band

The messengers with sharpened heels

Flew backwards into whose galloping arms

And the impassioned Phoenix

Drawls a sad goodnight to fiction’s tomb

Then come to me secretly

And with your silken feather

And with your silken feather

Open your rooms

Never, in fact, as he gazed amazed

At two lost eyebrows lisping into the unexpected

And the archetypal postman delivering your seed letters

Whose eyes are black eggs really

Upon a long shore, upon a long shore

Open your door, open your door

'Ask anyone,' he muttered, as he spat a small

Brilliant blue insect whirring into the gauze

'I would advise stilts for the quagmires

And camels for the snowy hills

And any survivors

Their debts I will certainly pay

There’s always a way, there’s always a way

I smiled with that gallantly concealed forceful nervousness

That has proved that oysters cry

And that I have come to know and accept as myself

And plucking a barbed feather from the morose universe

I called him deathless

And he left before he could reply

Open your eyes, open your eyes

Our first father, Abraham, whose bosom

Was the unique soul of the humans

Was certainly as bewildered as we are

If not infinitely more so

And with an ancient ceremonial gesture of dismissal

He pointed forward

Verily, verily

Verily, verily

The first day was golden

And she coloured the sun

And she named it Hyperion

And she made it a day of light and healing

The second was silver

And she coloured the moon

And she named it Phoebe

And she made a day of enchantment and the living waters

And the third was many-coloured

And she coloured the earth

And she made a day of joy

With the scarlet strength of seed

In the fourth black and white were mingled into quicksilver

And she coloured Mercury

And she made a day of wisdom

And the signs that are placed in the firmament

The fifth was bright blue

And she envisaged Jupiter

And she made a day of awe and circles, circles

And she sent it to guide the blood of the universe

The sixth was burning with icy, green flames that glowed white

And of her beauty she made Venus

And she made a day of love

Whereby all beings are united

The seventh was rich purple of the mollusks

And she coloured Chronos

And she made a day of idleness and repose

Whereon all beings cease from struggle

Verily, verily

Verily, verily

I am the pebble in your very own eye

I am the sword and your enemy dies

I am the storm and the hurricane wind

I am the thorn of an unkind friend

I am desire what colour my eyes?

I am Loki wizard of lies

Catch me, find me, see me if you can

I am the guilt of an honest man

Then seven times we raised our arms and with cat-stretch

Sent our footspells yawning into the multitudes

In need we called upon the mother of all living

Three times for succor

But with ambitious spears they made us change

They crouched behind their mirrors and fought on

I will not allow them praise

That broke the harmonious globe in splintered fragments

And yet they moved perforce with a perfect pattern

And complemented harmony with dischord

And light with darkness

It was then that we stepped out of our world machine

Between the palm and the fingers

Peeling like gloves

And for each eye that shed one tear

We made of that tear an ocean

And in the five directions

We loosed our several craft

Wild sea, I say today

Please be a sweet cow for me

Amethyst galleon, out on the rolling sea

Gentle as lightning, easily

Take me to the root of the world tree

Amethyst galleon, out on the rolling sea

Your face is consumed in a bruised sky’s glance

By the brazen wall with your sword and lance

Where iron-eyed your sight was cast

Where dappled maidens, endless danced

Round the root of the world tree

Wild sea, I say today

Please be a sweet cow for me

Amethyst galleon, out on the rolling sea

Wild sea, my love is salty for me

Every ripple in her body is a wave in me

Amethyst galleon, out on the rolling sea

Посланники з загостреними підборами

Полетіла задом у чиї скачучі обійми

І пристрасний Фенікс

Притягує сумну ніч до гробниці художньої літератури

Тоді прийдіть до мене таємно

І своїм шовковим пером

І своїм шовковим пером

Відкрийте свої кімнати

Ніколи, насправді, як він дивився здивовано

На дві втрачені брови шепелявають у несподіване

І архетипний листоноша, що доставляє ваші початкові листи

Чиї очі насправді чорні яйця

На довгий берег, на довгий берег

Відчини свої двері, відчини свої двері

— Запитайте кого завгодно, — пробурмотів він, плюючи

Блискуча блакитна комаха, журчаща в марлі

«Я б порадив ходулі для болота

І верблюди для засніжених гір

І будь-які вижили

Їхні борги я обов’язково заплачу

Завжди є шлях, завжди є шлях

Я посміхнувся з цією галантно прихованою силовою нервозністю

Це довело, що устриці плачуть

І що я усвідомив і прийняв як самого себе

І зірвати колюче перо з похмурого всесвіту

Я називав його безсмертним

І він пішов, перш ніж встиг відповісти

Відкрийте очі, відкрийте очі

Наш перший батько, Авраам, лоно якого

Був унікальною душею люди

Був, безперечно, збентежений, як і ми

Якщо не нескінченно більше

І зі старовинним церемоніальним жестом звільнення

Він вказав вперед

Воістину, справді

Воістину, справді

Перший день був золотим

І вона розфарбувала сонце

І вона назвала його Гіперіон

І вона зробила цей день світлом і зціленням

Другий був срібний

І вона розфарбувала місяць

І назвала її Фібі

І вона зробила день чарів і живих вод

А третій був різнокольоровий

І вона розфарбувала землю

І вона зробила день радості

З червоною силою насіння

У четвертому чорне і біле змішалися з ртутью

І вона розфарбувала Меркурій

І вона зробила день мудрості

І знаки, які розміщені на небосхилі

П’ятий був яскраво-блакитний

І вона передбачала Юпітер

І вона створила день благоговіння та кіл, кіл

І вона послала його, щоб керувати кров’ю всесвіту

Шостий горів крижаним зеленим полум’ям, яке світилося білим

І зі своєї краси вона зробила Венеру

І вона влаштувала день кохання

Завдяки чому всі істоти об’єднані

Сьомий — насичений фіолетовий колір молюсків

І вона розфарбувала Хроноса

І вона зробила день неробства та спокою

Через що всі істоти перестають боротися

Воістину, справді

Воістину, справді

Я камінчик у твоєму власному оці

Я   меч, і твій ворог гине

Я — буря і ураганний вітер

Я колючка недоброго друга

Я бажаю, якого кольору мої очі?

Я Локі, чарівник брехні

Зловіть мене, знайдіть мене, подивіться, якщо зможете

Я вина чесної людини

Потім сім разів ми підняли руки й потягнулися

Послав наші чари, які позіхають у натовп

У потребі ми звернулися до матері всього живого

Тричі на допомогу

Але амбітними списами вони змусили нас змінитися

Вони присіли за дзеркалами й билися далі

Я не дозволю їх хвалити

Це зламало гармонійну земну кулю на фрагменти

І все ж вони рухалися наполегливо з ідеальним візерунком

І доповнював гармонію розладом

І світло з темрявою

Саме тоді ми вийшли з нашої світової машини

Між долонею і пальцями

Лущення, як рукавички

І за кожне око, що пролило одну сльозу

Ми створили з цієї сльози океан

І в п’яти напрямках

Ми втратили кілька навичок

Дике море, кажу я сьогодні

Будь ласка, будь для мене милою коровою

Аметистовий галеон на морі

Ніжний, як блискавка, легкий

Відведи мене до коріння світового дерева

Аметистовий галеон на морі

Твоє обличчя поглинений поглядом неба

Біля мідяної стіни з вашим мечем і списом

Куди залізноокий твій зір кинувся

Де рясні дівчата, безкінечні танці

Навколо кореня світового дерева

Дике море, кажу я сьогодні

Будь ласка, будь для мене милою коровою

Аметистовий галеон на морі

Дике море, моя любов солона для мене

Кожна хвиля в її тілі — це хвиля в мені

Аметистовий галеон на морі