Panicstricken - The Carrier

I chose death over life, wanted to meet my maker I was dying inside.

Pain too great to deal with me made me try to take my life.

But now I’ve seen

the light, I’ve got a second chance at life.

I’m not retracting my old tracks.

I’m never going back.

To the locked doors and the blinding lights and the uncertainty of whether or

not it will be a good or bad day.

I never want to wonder what life would be

like without me in it, because I’m alive.

I’ve taken what I’ve learned with me, it’s all I know, and I’ll been kickin' my

old shit out the front fucking door.

Because I don’t need it anymore.

I’m taking steps forward one foot at a time, making sure not to fall.

And it will be the last trip of my life.

Reaching up while the ship sinks to

the bottom of this dead ocean.

A thousand stars couldn’t shine through all the shit we’ve been through,

in this world that has no ending.

I’m never going back to blinding lights.

Я вибрав смерть замість життя, хотів зустріти свого творця, я вмирав всередині.

Занадто сильний біль, щоб впоратися зі мною, змусив мене спробувати покінчити з життям.

Але тепер я побачив

світло, у мене є другий шанс на життя.

Я не відкликаю свої старі композиції.

я ніколи не повернуся.

До замкнених дверей і сліпучих вогнів і невизначеності чи чи

не буде хороший чи поганий день.

Я ніколи не хочу замислюватися, яким буде життя

ніби без мене, бо я живий.

Я взяв із собою те, чого навчився, це все, що я знаю, і я буду

старе лайно з передніх проклятих дверей.

Тому що мені це більше не потрібно.

Я роблю кроки вперед по одній ступні, стежачи, щоб не впасти.

І це буде остання подорож у моєму житті.

Протягнувши руку, поки корабель тоне

дно цього мертвого океану.

Тисяча зірок не може сяяти крізь все те лайно, яке ми пережили,

у цьому світі, якому немає кінця.

Я ніколи не повернусь до сліпучого світла.