On Stirring Seas of Salted Blood - The Black Dahlia Murder

Oceans of madness darkened,

Alone on hell she rides,

Lichen undead and rotten,

Dripping and dignified,

She combs with violence upon the wailing storm,

This spectral ship of doomed purgation barrels on awry,

On stirring seas of salted blood,

Condemned to forge her sails forevermore,

Enslaved her hull will never reach the shores,

Damning waters of irony filth

'Neath the stench of crimson winds her sails of flesh betorn,

Red skeletons are oaring the plasma stains their bones,

Her rusting cannons fire blindly in the mist,

This haunted vessel lost and damned the prisoners of her endless quest,

A burial, at ancient sea, that cannot rest, in fucking peace,

The crew of wraithlike revenants, merely seek peace and reverence,

from purgatorial permanence, their cursed bondage has no end, on they ride

through the throes of ceaseless night her will never dies.

The compass pointing straight to hell and that is where they’re going,

Beaten by curling waves of red the storm no signs of slowing now,

On Stirring Seas of Salted Blood condemned to forge her sails forevermore,

Enslaved her hull will never reach shores,

Damning these waters of irony filth, scabbed with the blood of the ones they

have killed, the ghosts of war must soldier on.

Океани божевілля потемніли,

Сама в пеклі вона їздить верхи,

Лишайник неживий і гнилий,

Капає і гідно,

Вона з насильством розчісує бурю, що голосить,

Цей примарний корабель із приреченими очисними бочками збоку,

На хвилюючих морях солоної крові,

Приречена навіки кувати свої вітрила,

Поневолений її корпус ніколи не досягне берегів,

Прокляті води іронічної бруду

«Під сморідом багрянини вихають її вітрила з розбитого тіла,

Червоні скелети веслують плазмовими плямами їхні кістки,

Її іржаві гармати стріляють наосліп у млі,

Це судно з привидами втратило й прокляло в’язнів своїх нескінченних пошуків,

Поховання на стародавньому морі, яке не може спочивати, у клятому спокої,

Команда привидів-ревенантів просто шукає спокою та пошани,

від чистилищної постійності їхня проклята неволя не має кінця, вони їдуть верхи

крізь муки безперервної ночі вона ніколи не помре.

Компас, що вказує прямо в пекло, і саме туди вони йдуть,

Збитий звивистими хвилями червоного, шторм зараз не має ознак сповільнення,

На хвилюючих морях солоної крові, приреченої вічно кувати свої вітрила,

Поневолений її корпус ніколи не досягне берегів,

Проклинаючи ці води іронічної нечистоти, покриті кров’ю тих, кого вони

убити, привиди війни повинні стояти.