Люди заставляют плакать мир - Теория

Тихо, стой, заглуши

Скрежет мыслей своих,

Лови звуки, учи их.

Вот капля дождя,

Вот капля засохших морей,

Вот скрип всегда открытых дверей.

Вот зовут тебя,

Хоть и рядом стоят.

Вот просят и ждут,

Кто обжегся о ярость любя.

Тихо, стой, заглуши

Злобу, рану свою,

Слышишь, сколько поют?

Вот мимо тебя,

Вот мимо затасканных слов,

Посчитай, сколько новых шумов.

Вот утих пожар

В беспокойных очах.

Вот жадность и страх

Затихли на вечных путях.

Теперь слышишь,

Между шумом машин,

Между треском горящих церквей,

Между хрустом усохших морей

Тихо капает хлип,

Разрывает он сердце твое.

Так ребенок поет о пропаже,

Слезою печальной поет,

Тихо прячась в углу,

Терпит боль и сильней

Разъедает щеки его

Ручьями солей.

Всхлипнув, тонет звук

В шуме века,

И отчаянно в нем велика

Одинокая скорбь,

Жалость о человеке —

Это плачет земля,

Слышишь, плачет земля.

16.09.2006.

Санкт-Петербург.

Тихо, стій, заглуши

Скрегіт думок своїх,

Лови звуки, вчи їх.

Ось крапля дощу,

Ось крапля засохлих морів,

Ось скрип завжди відчинених дверей.

Ось звуть тебе,

Хоч і поруч стоять.

Ось просять і чекають,

Хто обпікся про лють люблячи.

Тихо, стій, заглуши

Злість, рану свою,

Чуєш скільки співають?

Ось повз тебе,

Ось повз затягнутих слів,

Вважай, скільки нових шумів.

Ось стихла пожежа

У неспокійних очах.

Ось жадібність і страх

Затихли на вічних шляхах.

Тепер чуєш,

Між шумом машин,

Між тріском церков, що горять,

Між хрускотом усохлих морів

Тихо капає хліп,

Розриває він серце твоє.

Так дитина співає про пропажу,

Сльозою сумний співає,

Тихо ховаючись у кутку,

Терпить біль і сильніше

Роз'їдає його щоки

Струмками солей.

Схлипнувши, тоне звук

У шумі століття,

І відчайдушно в ньому велика

Самотня скорбота,

Жалість про людину —

Це плаче земля,

Чуєш, плаче земля.

16.09.2006.

Санкт-Петербург.