Лицедей - Теория

Я лицедей.

Я здесь построил дом.

Я из окна срисовываю маски.

Я лицедей, я здесь учу,

Заученные с детства сказки.

Я повторяю с точностью движения,

Я их делал в прошлый день.

Я повторяю с точностью движения,

Я так учусь не видеть свою тень.

Я лицедей, я верю лишь картинкам.

Я лицедей, я сам хочу ей быть.

Я с точностью замкну привычный круг движенья:

Родиться, вырасти, жениться и родить.

Припев:

Я лицедей, я умею играть

Счастье и любовь.

Это мой дом, это моя постель,

Мне в ней умирать.

Но я подозреваю, как и все,

Что не умею я играть безумца,

Который притаился у меня в душе,

В моей душе.

Я не уверен, что вижу сны,

Но знаю, что ночью я должен спать.

Я не уверен, что есть жизнь,

Но завтра будет роль и мне ее играть.

Но иногда в театре гаснет свет,

Привычный запах сцены исчезает,

И на рядах последних кто-то ждет меня,

Я чувствую, и страх меня съедает.

Мне бы сказать себе,

Мне бы тебе поведать,

Мне б рассказать сейчас

Об этом Странном Человеке,

Мне б привести других

И плакать, как дитя,

И всем в лицо смеяться…

Но я сильней всего боюсь

Один потом остаться.

24.11.2003 г. Динская.

Я лицедій.

Я тут побудував будинок.

Я з вікна змалюю маски.

Я лицедій, я тут навчаю,

Завчені з дитинства казки.

Я повторюю з точністю руху,

Я їх робив минулого дня.

Я повторюю з точністю руху,

Я так вчуся не бачити свою тінь.

Я лицедій, я вірю лише картинкам.

Я лицедій, я сам хочу їй бути.

Я з точністю замкну звичне коло руху:

Народитися, вирости, одружитися і народити.

Приспів:

Я лицедій, я вмію грати

Щастя і любов.

Це мій будинок, це моє ліжко,

Мені в неї вмирати.

Але я підозрюю, як і все,

Що не умію я грати безумця,

Який причаївся у мене в душі,

В моїй душі.

Я не впевнений, що бачу сни,

Але знаю, що вночі я повинен спати.

Я не впевнений, що є життя,

Але завтра буде роль і мені її грати.

Але іноді в театрі гасне світло,

Звичний запах сцени зникає,

І на рядах останніх хтось чекає на мене,

Я відчуваю, і страх мене з'їдає.

Мені би сказати собі,

Мені би тобі розповісти,

Мені б розповісти зараз

Про цю Дивну Людину,

Мені б привести інших

І плакати, як дитя,

І всім в особу сміятися...

Але я сильніше боюся

Один потім лишитися.

24.11.2003 р. Динська.